Постанова
Іменем України
07 березня 2018 року
м. Київ
справа № 310/8560/16-ц
провадження № 61-1007св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року в складі судді - Прінь І. П., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року в складі суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 1993 року між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, який був розірваний за рішенням суду від 26 червня 2007 року. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька ОСОБА_7, а у квітні 2015 року шлюбні відносини припинились. З того часу відповідач з донькою не спілкується, не цікавиться справами дитини, не турбується про її стан здоров'я, фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги на її утримання не надає, тобто свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
На підставі викладеного просила позбавити відповідача батьківських прав на доньку; стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 19 грудня 2016 року.
У задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, мотивоване відсутністю підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, так як це є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов'язків, оскільки останній від їх виконання не відмовляється, а навпаки вживав заходів для налагодження близьких, довірливих відносин із донькою. Не надання батьком згоди на виїзд дитини за межі України не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав на дитину. В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів, місцевий суд, враховуючи інтереси обох малолітніх дітей, виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, закріплених у статті 7 Сімейного кодексу України, визнав за можливе визначити розмір аліментів на користь позивача у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду, в оскаржуваній частині щодо позбавлення батьківських прав, мотивована тим, що батько висловлює бажання спілкуватися з донькою, має намір на відновлення їх відносин, а тому родинний зв'язок між ними не втрачено і це може позитивно вплинути на відновлення їх спілкування. Відповідач не створював перешкод дитині для виїзду закордон, застосування такого заходу як позбавлення батьківських прав не можна виправдовувати виключно посиланням на ненадання батьком згоди на виїзд дитини за кордон.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року, до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В решті рішення судів не оскаржуються, тому касаційним судом не перевіряються.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги що відповідач протягом тривалого часу, ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклувався про дитину, не брав участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікався її станом здоров'я та розвитком, тобто фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. На прохання позивача надати згоду на виїзд доньки за кордон, останній погодився надати таку згоду за умови сплати йому певної суми коштів, що підтверджує його мету отримання власної вигоди. Відповідачем не було здійснено жодних дій, направлених на виконання своїх обов'язків як батька, а тому, відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України, наявні підстави для позбавлення його батьківських прав на дитину.
Сервисы для юристов