Постанова

Іменем України

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 310/8560/16-ц

провадження № 61-1007св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року в складі судді - Прінь І. П., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року в складі суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 1993 року між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, який був розірваний за рішенням суду від 26 червня 2007 року. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька ОСОБА_7, а у квітні 2015 року шлюбні відносини припинились. З того часу відповідач з донькою не спілкується, не цікавиться справами дитини, не турбується про її стан здоров'я, фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги на її утримання не надає, тобто свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.

На підставі викладеного просила позбавити відповідача батьківських прав на доньку; стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 19 грудня 2016 року.

У задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, мотивоване відсутністю підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, так як це є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов'язків, оскільки останній від їх виконання не відмовляється, а навпаки вживав заходів для налагодження близьких, довірливих відносин із донькою. Не надання батьком згоди на виїзд дитини за межі України не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав на дитину. В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів, місцевий суд, враховуючи інтереси обох малолітніх дітей, виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, закріплених у статті 7 Сімейного кодексу України, визнав за можливе визначити розмір аліментів на користь позивача у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду, в оскаржуваній частині щодо позбавлення батьківських прав, мотивована тим, що батько висловлює бажання спілкуватися з донькою, має намір на відновлення їх відносин, а тому родинний зв'язок між ними не втрачено і це може позитивно вплинути на відновлення їх спілкування. Відповідач не створював перешкод дитині для виїзду закордон, застосування такого заходу як позбавлення батьківських прав не можна виправдовувати виключно посиланням на ненадання батьком згоди на виїзд дитини за кордон.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року, до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В решті рішення судів не оскаржуються, тому касаційним судом не перевіряються.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги що відповідач протягом тривалого часу, ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклувався про дитину, не брав участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікався її станом здоров'я та розвитком, тобто фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. На прохання позивача надати згоду на виїзд доньки за кордон, останній погодився надати таку згоду за умови сплати йому певної суми коштів, що підтверджує його мету отримання власної вигоди. Відповідачем не було здійснено жодних дій, направлених на виконання своїх обов'язків як батька, а тому, відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України, наявні підстави для позбавлення його батьківських прав на дитину.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення, в частині вирішення позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав, судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до вимог частини першої статті 164 СК України мати і батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Установлено, що орган опіки та піклування Бердянської міської ради надав суду висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав на дитину.

За таких обставин, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд вважає, що позивачем не було надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, які б безумовно свідчили про злісне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.

З підстав викладеного суди попередніх інстанцій, в частині вирішення вимог про позбавлення батьківських прав, дійшли обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 не буде сприяти позитивному результату у долі дитини, який мав би настати після цього, тому відмовили у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи касаційної скарги, що відповідач відмовляється у добровільному порядку надавати згоду на виїзд доньки за кордон, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач кілька разів надавав позивачу заяву про надання згоди на тимчасові поїздки доньки разом з матір'ю до Російської Федерації у період з 07 лютого 2013 року по 18 травня 2016 року. Не надання батьком згоди на виїзд дитини за межі України не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав на дитину.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в оскаржуваній частині, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в оскаржуваній частині, без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року, в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк