ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 908/1925/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б. Ю. (головуючий), Колос І. Б. і Селіваненка В. П.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - Залізниця) та публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (далі - Товариство)
на рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2019 (суддя Топчій О. А.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2020 [колегія суддів: Березкіна О. В. (головуючий), судді Іванов О. Г., Дармін М. О.]
зі справи № 908/1925/19
за позовом Залізниці до Товариства про стягнення коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Залізниця звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства про стягнення 521 758,68 грн. заборгованості, у тому числі: 128 026,08 грн. плати за користування вагонами та 393 732,60 грн. збору за зберігання вантажу.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що в лютому 2019 року зі станції відправлення Інгулець на станцію призначення «Запоріжжя-Ліве» Залізницею прийнято до перевезення вагони за перевізними накладними №№ 45937315, 45937307, 45937299, одержувачем яких є Товариство. Зазначені вагони було затримано на підходах до станції призначення «Запоріжжя-Ліве» через зайнятість її приймально-відправних колій у зв`язку із несвоєчасним забиранням Товариством на свою під`їзну колію вагонів, які раніше прибули на його адресу. За час затримки вагонів на підходах до станції призначення в період з 12.02.2019 07 год. 39 хв. до 17.02.2019 16 год. 42 хв. Залізницею нараховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу (у тому числі й у двократному розмірі), які підлягають стягненню з Товариства в судовому порядку через відмову останнього від їх добровільної оплати.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.12.2019: позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства на корить Залізниці плату за користування вагонами в сумі 128 026,08 грн. та збір за зберігання вантажу в сумі 393 732,60 грн.
2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог Залізниці, а також правильністю розрахунку заявлених до стягнення сум плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу ( в тому числі й у двократному розмірі).
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2020 рішення господарського суду Запорізької області від 04.12.2019 змінено в частині стягнення збору за зберігання вантажу: з Товариства на корить Залізниці стягнуто плату за користування вагонами в сумі 128 026,08 грн. та збір за зберігання вантажу в сумі 228 383,16 грн.
2.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість нарахування Товариству збору за зберігання вантажу в двократному (подвійному) розмірі на підставі статті 36 Статуту залізниць України, оскільки вантаж було затримано не на станції призначення «Запоріжжя-Ліве», а на підходах до неї, що, на його думку, виключає можливість збільшення збору за зберігання вантажу до двократного розміру. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Залізниця, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати зазначену постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
3.2. У свою чергу, Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги
4.1. Згідно з доводами Залізниці неоднакове застосування та відсутність єдності у застосуванні статті 36 Статуту залізниць України призводить до протиріч у правових позиціях судів апеляційної інстанції при розгляді аналогічних спорів, оскільки на даний час відсутня практика застосування Верховним Судом статті 36 Статуту залізниць України в частині нарахування збору за зберігання вантажу в двократному розмірі в разі затримки вантажу (вагонів) на підходах до станції призначення. До того ж розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
4.2. У касаційній скарзі Залізниця наголошує на своєму праві нараховувати збір за зберігання вантажу в двократному розмірі на підставі статті 36 Статуту залізниць України незалежно від того, де був затриманий вантаж (вагони) - на станції призначення чи на підходах до неї.
4.3. В обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих зі справи судових рішень Товариство посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме: застосування статей 36, 119 Статуту залізниць України, частини першої статті 238 Цивільного кодексу України, пунктів 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами та пункту 8 Правил зберігання вантажів.
4.4. За твердженнями Товариства, викладеними в його касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій надали неправильну правову оцінку окремим доказам, що призвело до необґрунтованого задоволення позовних вимог. Товариство, зокрема вважає, що: суди попередніх інстанцій неправомірно встановили наявність його вини у затримці вагонів, оскільки у цьому винна сама Залізниця; причини затримки вагонів, викладені Залізницею в актах загальної форми ГУ-23, не відповідають дійсності і документально не підтверджені; Залізницею не наведено причин, з яких вагони не направлялись на станцію призначення; акти загальної форми з урахуванням кількості вагонів та періодів їх затримки не доводять, що усі колії станції призначення «Запоріжжя-Ліве» у зазначені періоди були зайняті з вини Товариства, тобто не доведено вини вантажовласника у неможливості прийняти вагони.
Сервисы для юристов