ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2024 року
м. Київ
справа № 200/1185/21-а
адміністративне провадження № К/990/5188/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Сіваченко І.В. від 21 грудня 2021 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - позивач, контролюючий орган), до ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 42051,98 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов`язань за 2017-2019 роки, визначених контролюючим органом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав відсутності доказів направлення за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків - фізичної особи податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2019 року №1-2-0502, від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, від 17 квітня 2019 року №1-5033-0531, як того вимагає підпункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та, відповідно, неузгодженості визначених ними грошових зобов`язань, що, за висновком суду, виключало правові умови для формування податкової вимоги від 23 квітня 2019 року №45343-42 та стягнення податкового боргу. При цьому суд виходив з того, що ОСОБА_1 не повідомляла контролюючий орган про своє місцезнаходження чи податкову адресу у АДРЕСА_1 , на яку надсилалися податкові документи й не були вручені через відсутність за місцезнаходженням, а тому в останньої й не було обов`язку, установленого пунктом 70.7 статті 70 ПК України, вказувати про зміну своїх облікових даних.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та прийнято нове, яким позов контролюючого органу задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг у загальному розмірі 42051,98 грн.
Свою позицію суд апеляційної інстанції побудував на тому, що надіслання як податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов`язань, так і вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснюється контролюючим органом за податковою адресою платника податків у порядку, визначеному статтею 42 ПК України. При цьому на платника податку (фізичну особу) покладено обов`язок із повідомлення контролюючого органу про зміну ним свого місця проживання/місцезнаходження (податкової адреси), а невиконання такого обов`язку позбавляє його можливості посилатися на обставини невручення йому відповідних документів, якщо такі документи були направлені на визначену при взятті на облік податкову адресу. Відтак, оскільки податкові повідомлення-рішення та податкова вимога були надіслані рекомендованими листами з повідомленням про вручення на податкову адресу ОСОБА_1 , яка відповідає даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та облікової картки, й відповідачем не ініційовано процедуру внесення змін до своїх облікових даних, останні вважаються врученими належним чином, тому сума заявленого до стягнення боргу є узгодженою та може бути стягнута в судовому порядку.
Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року, залишивши в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року.
Як на підставу для касаційного оскарження судового рішення, вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й те, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосував положення пункту 42.2 статті 42, пункту 58.3 статті 58, пункту 59.1 статті 59 ПК України та не врахував висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у його постанові від 11 липня 2019 року у справі №826/18377/14.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість позиції суду апеляційної інстанції про направлення відповідачу податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2019 року №1-2-0502, від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, від 17 квітня 2020 року №1-5033-0531 та податкової вимоги від 23 квітня 2019 року №45343-42 за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків, оскільки ОСОБА_1 не повідомляла контролюючий орган про своє місцезнаходження чи податкову адресу у АДРЕСА_1 , тому вважає, що надіслання податкових документів саме за цією адресою не свідчить про виконання умов, встановлених пунктом 42.2 статті 42, пунктом 58.3 статті 58, пункту 59.1 статті 59 ПК України, що, як наслідок, унеможливлює покладення на платника податків обов`язку сплатити грошові зобов`язання, визначені позивачем.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із наступного.
Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорене правозастосування, стали такі обставини.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_3 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна у власності відповідача наявне таке нерухоме майно: будівля загальною площею 1395, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , форма власності - приватна, вид - спільна часткова, розмір частки 1/2.
Позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 09 січня 2019 року №1-2-0502, яким визначено відповідачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 9304,67 грн.; від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 18186,67 грн.; від 17 квітня 2020 року №1-5033-0531, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 14560,64 грн.
Податкові повідомлення-рішення направлялися відповідачу контролюючим органом за адресою: АДРЕСА_5 , однак поштові відправлення не були вручені та повернуті органом поштового зв`язку із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
23 квітня 2019 року позивачем виставлено податкову вимогу №45343-42, яка також направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , однак не вручена та повернута органом поштового зв`язку із такою ж відміткою.
За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем податкових зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.
У рішенні Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі №826/18377/14, на яке посилається скаржник як на підставу застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновку щодо застосування таких у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього ПК України, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови нереалізації процедури оскарження такого. За обставин справи №826/18377/14 податкові повідомлення-рішення не направлялися контролюючим органом за податковою адресою позивача, що, за висновком суду, не дало підстав вважати такі документи належним чином врученими у розумінні пункту 42.2 статті 42 ПК України, а грошові зобов`язання, визначені ними, узгодженими, тому відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у контролюючого органу не було права надсилати податкову вимогу.
Вирішуючи питання правильності застосування норм законодавства, що регулюють порядок узгодження грошових зобов`язань, набуття такими статусу податкового боргу та здійснення контролюючим органом заходів щодо його стягнення у судовому порядку, з огляду на конкретні фактичні обставини, установлені судами у даній справі, варто зазначити наступне.
Сервисы для юристов