Нормами прямої дії Основного закону України здоров'я людини віднесено до найвищої соціальної цінності нашої держави та кожному надано право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 3, 49 Конституції України).
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі – Закон № 2801-XII) у статті 33 зазначає, що медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, фізичними особами-підприємцями. При цьому варто зазначити, що народні цілителі, які не мають спеціальної медичної освіти і зобов’язані здійснювати свою діяльність як фізичні особи-підприємці, до надання медичної допомоги не мають жодного відношення (зайняття народною медициною (цілительством) регулюється окремо, ст. 74-1 Закону № 2801-XII, та передбачає отримання спеціального дозволу на терміном на 5 років).
Медична ж допомога буває екстреною, первинною, вторинною (спеціалізованою), третинною (високоспеціалізованою), паліативною, у виді медичної реабілітації та спрямована на профілактику, діагностику, лікування і реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами.
Закладом охорони здоров'я вважається юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, які надають медичне обслуговування населенню та провадять свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Відповідно до ст. 17 Закону № 2801-XII провадження господарської діяльності у сфері охорони здоров'я дозволяється лише за наявності ліцензії. Аналогічне положення міститься й у спеціальному законі – Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015 року № 222-VIII (далі – Закон № 222-VIII), яким медичну практику віднесено до виключного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (п. 15 ч. 1 ст. 7).
Таким чином, якщо особа (юридична чи ФО-П) має намір провадити господарську діяльність у сфері охорони здоров'я (медична, фармацевтична діяльність), то їй обов’язково потрібно отримати ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Відповідальність
У протилежному випадку посадова особа суб’єкта господарювання, що здійснює таку діяльність без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування, несе адміністративну відповідальність (ст. 20 Закону № 222-VIII), передбачену ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 000 грн. до 34 000 грн.) з конфіскацією матеріальних цінностей чи грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. У разі повторності такого правопорушення протягом року чи отримання доходу в результаті такої діяльності у великих розмірах – штраф від 34 000 грн. до 85 000 грн. з конфіскацією.
Кримінальна відповідальність за здійснення господарської діяльності без одержання ліцензії або з порушенням умов ліцензування скасована наприкінці 2011 року (ст. 202 КК), проте Кримінальний кодекс містить подібний склад злочину, який стосується безпосередньо медичної практики, а саме: ст. 138 «Незаконна лікувальна діяльність», яка передбачає відповідальність у вигляді виправних робіт на строк до 2 років, або обмеження чи позбавлення волі на строк до 3 років за заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Крім того, стаття 134 КК України передбачає відповідальність за незаконне проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти. Зазначений склад злочину стосується саме порушення умов ліцензування.
22 квітня цього року набрали чинності нові ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 (далі – Ліцензійні умови, постанова № 285), які надають право отримати ліцензію фізичній особі-підприємцю, яка не має спеціальної освіти та не відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим МОЗ, за умови укомплектування штату медичними та немедичними працівниками відповідно до заявлених спеціальностей.
Блог