ПІШОХІДНІ ЗОНИ ТА НЕОБГРУНТОВАНІ ЗАБОРОНИ ЗУПИНКИ І СТОЯНКИ: НАСКІЛЬКИ ВОНИ ЗАКОННІ?

Останнім часом та частина київської громадськості, яка з незрозумілих причин ненавидить автомобіль (особливо приватний) як явище, - люди лівих поглядів, «урбаністи» і просто ті, кого я називаю пішоходами по життю, - святкують «перемогу»: вони домоглися проведення експерименту по влаштуванню пішохідної зони (тобто такої, де заборонено рух транспортних засобів, і куди, відповідно, транспортними засобами не дістатися) на Контрактовій площі та частині вулиці Сагайдачного у Києві. Вважається, що остаточне рішення, чи продовжувати такий порядок, київська влада буде приймати за відгуками громадян, які, в ідеалі, повинні надійти (для об’єктивності та урахування інтересів не тільки пішоходів!) не лише від представників перелічених вище категорій, але й від водіїв та представників бізнесу, - це окрема тема.

До речі, не можна сказати, що у ході цього «експерименту» якось суттєво поліпшилися умови для пересування районом пішки. Реально пішоходам краще та зручніше, з точки зору вибору маршрутів, абощо, не стало. Єдиною реальною метою «експерименту», очевидно, було створити незручності водіям.

Втім, таке враження, що (під тиском цих же категорій населення) війна проти автомобілів та їх власників ведеться вже не перший рік. Зокрема, шляхом влаштування платних парковок (про які ми говорили у статті ««ГРОШІ ЗА ПОВІТРЯ»: КОЛИ ПЛАТА ЗА ПАРКУВАННЯ НЕ ВІДПОВІДАЄ ЗАКОНУ», а також заборони шляхом розміщення відповідних дорожніх знаків по цілих районах, вулицях та кварталах. У результаті чого людям, які обрали у якості засобу пересування власний автомобіль, доводиться залишати його на великій відстані від місця призначення. Наведу приклади.

Декілька років тому автору цих рядків довелося брати участь у прес-конференції у агенції УНІАН, яка розташована на Хрещатику, поряд із Українським домом. Залишити ж автомобіль (виключно через відсутність дозволених місць для стоянки!) вдалося лише на вул..Богдана Хмельницького (і то на «платній парковці»). Фактично від місця стоянки до місця призначення більше кілометра. В один кінець. І це штучно створена ситуація, оскільки раніше дозволені місця для паркування у районі були, але їх прибрали. На вимогу «активістів» перелічених вище категорій населення, які вважають, що їхнє небажання бачити припарковані автомобілі – достатня підстава створити реальні практичні проблеми десяткам тисяч людей. Особливо тим, у кого таких місць призначення може бути до десятка за день, і навіть більше.

Аналогічні умови у вигляді абсолютно необґрунтованої (з точки зору виникнення заторових явищ) заборони зупинки та стоянки створені на вулиці Солом’янській біля будівлі Апеляційного суду м.Києва. Хоча зрозуміло, що у таку установу у справах прибуває багато людей, у тому числі й особистим транспортом, і їм створюються нічим не обґрунтовані перешкоди.

От із законністю подібної практики ми й розберемося.

Розпочнемо з утворення пішохідних зон, тобто повної заборони руху транспортних засобів на вулицях. До речі, усіх транспортних засобів, а не тільки механічних, на що треба звернути увагу, наприклад, велосипедистам (які, зазвичай, також радіють таким рішенням, але, катаючись у даних зонах, є порушниками вимог відповідних дорожніх знаків).

Отже, для початку, визначимо, які ж вимоги закону до призначення самих вулиць у населених пунктах?

У ст..1 Закону України «Про автомобільні дороги» дано визначення: «вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів».

У ст..21 Закону України «Про дорожній рух» визначення дається також подібне: «Автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.»