Не впевнений – не відступай (Хроніки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб)

До лютого 2016р. не виникало сумнівів, що спори за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО)з приводу не включення до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як такі спори є публічно-правовими та належать до юрисдикції адміністративних судів.

Очевидно, що з такою практикою не був згідний Верховний Суд України, а тому звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ від 23 лютого 2012 року № 4452–VІ).

Ухвалою від 10 лютого 2016року Конституційний Суд України відкрив провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Справа N 1-26/2016 (N 2-4/2016)).

Згідно з повідомленням прес-служби Конституційного Суду України від 16.06.2016р. Конституційний Суд України завершив усне слухання і перейшов до закритої частини пленарного засідання для подальшого обговорення та прийняття рішення.

Відразу ж після відкриття провадження Конституційним Судом України, адміністративні суди почали зупиняти провадження у даній категорії справ до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України.

Однак, так як рішення у справі Конституційний Суд України не прийняв і по сьогодні, то окремі адміністративні суди почали поновлювати провадження, мотивуючи це тим, що Конституційний Суд України значно перевищив установлений законом строк розгляду конституційного подання Верховного Суду України, а подальше зупинення провадження у справі призводить до незаконного та необґрунтованого затягування розгляду цієї справи.

Верховний Суд України, теж не дочекавшись рішення Конституційного Суду України, пішов іншим шляхом. Керуючись правовою нормою про те, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами юрисдикції при застосуванні таких норм права, Верховний Суд України прийняв ряд рішень з приводу юрисдикції даної категорії справ, що призвело до певного хаосу.

Так, 15 червня 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 21-286а16|826/20410/14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58986596), якою скасував рішення суду касаційної і попередніх інстанцій та закрив провадження в адміністративній справі. Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що «...на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів», «… на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства».

16 лютого 2016р. Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 21 - 484а15|826/2043/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56755298) якою також скасував рішення суду касаційної і попередніх інстанцій та закрив провадження в адміністративній справі. Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що «виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів».

9 листопада 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі за № 6-2309цс160| 727/7647/15-ц, в якій зробив правовий висновок про те, що «звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.».