Компенсація частини вартості майна при вирішенні спору щодо поділу майна подружжя

Коли сторони не можуть дійти згоди щодо поділу майна, вони звертаються до суду. Як за сторонами спору визнається право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку? Можливо його слід залишити одній зі сторін, а іншій – присудити компенсацію?

Згідно з частиною першою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма частин 3 та 5 ст. 368 ЦК.

Визначаючи обсяг майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, обов’язково слід установлювати правовий режим його належності подружжю загалом або дружині/чоловікові окремо в контексті положень ст. 57, 58 СК.

Згідно з пп. 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму ст. 60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

• 1) час набуття майна;
• 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям в їх сукупності.

Тлумачення ст. 60 СК свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За приписами ст. 60 — 63, 68 СК будь-яке майно (крім речей індивідуального користування та речей, які виключені з цивільного обороту), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.