Впродовж двадцяти років з часу ратифікації Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод в нашій державі багато робилося для подолання проблеми невміння або небажання застосовувати Конвенцію, протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини: видавались збірки рішень ЄСПЛ, здійснювались наукові дослідження різних аспектів правової природи і застосування ЄКПЛ, організовувались різні заходи, спрямовані на навчання суддів, адвокатів, юристів основним азам роботи з Конвенцією та практикою ЄСПЛ. В 2015 році було навіть запроваджено рейтинг суддів, які найбільш вдало застосовують практику Європейського суду.
Аналізуйте судовий акт: Зупинення провадження у справі скасовується з підстав порушення права сторони на розгляд справи у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (ВСУ від 1 лютого 2017р. у справі № 6-1957цс16)
Втім людська безпосередність за принципом «а баба Яга проти» зумовлює виникнення ситуації: одні правники невпинно поглиблюють свої знання прецедентної практики Європейського суду з прав людини та вчаться її правильно застосовувати, інші - намагаються нівелювати ці процеси та піддати сумніву аксіоми.
Приводом для такого невтішного висновку слугували: 1) ухвала судді ВСУ від 21 квітня 2016 року у справі №6-756ц16 [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57345903]; 2) нещодавня стаття в виданні «Закон і Бізнес» під красномовною назвою «Не згадуйте Конвенцію всує» [http://zib.com.ua/ua/127555-posilannya_vsu_na_rishennya_espl_yaki_oficiyno_ne_perekladen.html].
А тепер по черзі.
Зміст означеної ухвали судді ВСУ викликав чималий ажіотаж в професійних спільнотах в мережі Facebook. І ось чому. Звертаючись до Верховного Суду України, заявник послався на висновки рішень ЄСПЛ, ухвалених відносно Польщі та Грузії, як такі, що підлягають врахуванню органами державної влади України. Відхиляючи цей аргумент, суддя ВСУ зазначив наступне:
«Так, дійсно відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Одночасно, у статті 1 цього Закону зазначено, що поняття «рішення» за вказаним законом означає: а) остаточне рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. А згідно з частиною першою статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. У наведених вище справах Україна не була стороною, тому положення вказаних рішень Суду не мають прецедентний характер у даній справі та не можуть бути застосовані до правовідносин щодо обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати, які регулюються національним законодавством України. Щодо доктринального характеру рішень Суду, то доктринальні положення не є джерелом права за українським законодавством».
Подібне обмежувальне тлумачення положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» викликає щонайменше подив.
Стаття 17 означеного Закону передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього ж Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому йдеться в ній саме про «практику Суду».
В свою чергу, дефініція поняття «практика Суду» міститься в ч. 1 ст. 1 Закону, відповідно до якої під вказаним під ним розуміється практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Тобто мається на увазі весь загал ухвалених ЄСПЛ рішень, а не лише ті, що стосуються України. Більш того, в Законі України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» немає жодного положення, яке б забороняло застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн.
Блог