Боржник виплачує кредитору стягнуту рішенням суду суму середньомісячного заробітку за вирахуванням податків, тобто виступає податковим агентом, як і при звичайній виплаті заробітної плати (ВС/КЦС, № 523/14396/19)

Фабула судового акту: Працівник виграв судовий спір з роботодавцем і стягнув середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та інші додаткові суми на кшталт моральної шкоди, тощо. Як правило суд вказує у рішенні, що сума стягнення визначена без утримання податків, проте в даному випадку цього не відбулося.

В будь –якому випадку така сума є доходом працівника, і з цієї суми повинні бути сплачені податки. Хто сплачує ці податки? Роботодавець як податковий агент відразу утримуючи податки при виплаті з суми вказаної у рішенні суду чи працівник самостійно після фактичного отримання від роботодавця повної суми вказаної у рішенні суду.

Це питання безліч разів і багато років постійно розглядається судами. І воно ускладнюється традиційно примітивною поведінкою державних виконавців, які займаються примусовим виконанням таких рішень та системно порушують права боржників. Зокрема д/в просто не має бажання враховувати пункт 168.1, ст. 168 ПК України, який передачає, що "податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу."

У цій справі роботодавець з метою уникнення виконавчого збору добровільно до відкриття виконавчого провадження виконав рішення суду на користь працівника. Тобто вирахував від суми зазначеної у рішенні суду суму податку з доходу фізичної особи та військовий збір і як податковий агент отримувача доходу сплатив їх до бюджету, а решту суми перерахував працівнику.

Працівник з цим не погодився, вважав, що має отримати від роботодавця повну суму коштів зазначену у рішенні суду без утримання податків, і ініціював відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець незважаючи на отримання підтверджуючих документів про виконання рішення суду від боржника вирішив, що боржник виконав рішення суду на користь кредитора не в повному обсязі, заарештував рахунок та стягнув з боржника окрім суми у розмірі сплачених ним податків за кредитора ще й виконавчий збір.

Навіть незважаючи на незаконне стягнення з боржника цих сум державних виконавець не закінчив виконавче провадження, як того вимагає ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Боржник звернувся зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому ст. 447 ЦПК України, в якій наполягав на повному виконанні рішенні суду ще до відкриття виконавчого провадження та неправомірності дій д/в, щодо стягнення з нього додаткових сум та виконавчого збору, а також невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив боржнику у задоволенні скарги. Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення яким ЧАСТКОВО задовільнив скаргу боржника.

ВС погодився з боржником з приводу його обов’язку виплатити кредитору не всю суму стягнення вказану у рішенні суду, а суму зменшену на суму утриманих у джерела виплати податків.

Зокрема ВС розтлумачив наступне: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.»