Безальтернативність тримання під вартою порушує презумпцію невинуватості та призводить до свавільного застосування заходів примусу

Нещодавно Конституційний Суд розпочав розгляд справи щодо конституційності положення, яке передбачає безальтернативність тримання під вартою осіб, яких підозрюють у скоєнні окремих злочинів. Попри надзвичайну актуальність цього питання, КС не поспішає з рішенням. І пов’язано це, як убачається, із численними проблемами як політичного, так і правового характеру. (Джерело: ЗіБ)

Непродумана норма

На момент прийняття ч.5 ст.176 Кримінального процесуального кодексу основна мета, що лежала в основі законопроекту, була спрямована на унеможливлення уникнення відповідальності за скоєння злочинів проти національної безпеки та оборони, а також окремих злочинів проти громадської безпеки та громадського порядку. Адже в судовій практиці мали місце зловживання правом визначення застави за такі злочини. Проте, як і у переважній більшості випадків, поспішність законодавчої регламентації можливості застосування безальтернативного запобіжного заходу за скоєння окремих категорій злочинів свідчить про їх невідповідність нормам Конституції та практиці Європейського суду з прав людини.

Законодавча регламентація неможливості застосування іншого, крім тримання під вартою, запобіжного заходу за скоєння злочинів, передбачених стст.109—114¹, 258—258⁵, 260, 261 Кримінального кодексу, фактично поставила наших співвітчизників в умови відсутності належного судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування. Адже застосування запобіжного заходу за таких умов залежить від правової кваліфікації дій особи органом досудового розслідування. Якщо людину підозрюють у скоєнні окремих категорій злочинів, слідчий суддя не вправі визначити інший запобіжний захід, крім тримання під вартою. Причому навіть за наявності обставин, що уможливлюють застосування більш м’якого запобіжного заходу.

Відповідний проект був унесений Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради та поспішно прийнятий з огляду на політичну доцільність, зумовлену бажанням за будь-яку ціну притягнути до кримінальної відповідальності політичних опонентів. Цей намір також простежується у включенні норм про спеціальне досудове розслідування, змінах до порядку застосування спеціальної конфіскації, безальтернативності запобіжного заходу тощо. Проте, як свідчить практика, розправитися за допомогою цього закону з опонентами не вийшло. Водночас громадяни України, до яких застосовані його положення, стали заручниками політичної гри, відчувши на собі весь арсенал засобів впливу на політичних опонентів.

Недолугість норми ч.5 ст.176 КПК свідчить про низький професійний рівень авторів проекту. Адже колишній Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та команда «професіоналів» під його керівництвом не є фахівцями у сфері кримінального процесу. Як неодноразово наголошувалося, відсутність системного підходу до внесення змін до КПК, неврахування позиції науковців, а також юристів-практиків призводять до численних проблем у правозастосуванні та порушень прав людини.

Незабезпечення правового механізму захисту

У рішенні Конституційного Суду від 1.06.2016 №2-рп/2016 зазначено, що «держава, виконуючи свій головний обов’язок — утвердження та забезпечення прав і свобод людини (ч.2 ст.3 Конституції) — повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини».

З аналізу зазначених положень випливає, що застосування положень ч.5 ст.176 КПК зумовлює порушення права на належний механізм захисту прав і свобод особи, внаслідок чого ця норма суперечить ч.2 ст.3 Конституції.

Недотримання принципу пропорційності

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.