Відповідно до частини першої статті 474, частини першої статті 482 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’ язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, де запитується визнання й виконання цих рішень.
За результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими ЦПК України для ухвалення рішення. На підставі ухвали суду про задоволення заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу видається виконавчий лист, який вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше наступного дня з дня його видання в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів (частини 1, 10 статті 479 ЦПК України).
З аналізу норм, розміщених в Главі 3 «Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу» розділу 9 ЦПК України вбачається, що законодавець імперативно врегульовує повноваження суду під час розгляду заяв про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. При цьому у вказаній главі відсутня норма, яка б дозволяла суду вирішувати питання щодо відстрочки чи розстрочки виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу у разі надання дозволу на його виконання.
Разом з тим, стаття 435 ЦПК України, що розміщена в Розділі 6 ЦПК України «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», норми якої застосовуються вже на стадії виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), встановлює можливість вирішувати питання щодо відстрочки або розстрочки виконання, однак повноваженнями щодо цього наділяється лише суд, який розглядав справу як суд першої інстанції. Тотожна за змістом норма закріплена і в статті 33 Закону України «Про виконавче провадження». У зв’язку з цим на практиці виникає питання: чи може суд, який розглядав заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, вважатися судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, й, відповідно, вирішувати питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду?
Перед тим, як перейти до аналізу законодавчих норм і судової практики з окресленого питання, розглянемо історію правового регулювання порядку розгляду заяв про визнання та виконання рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду (далі — МКАС) та Морської арбітражної комісії (далі — МАК) при Торгово-промисловій палаті України (далі — ТПП України), а також визначення органу, компетентного розглядати ці заяви.
Починаючи з 1994 року законодавство України у цій сфері неодноразово змінювалось.
У період з 1995 року до 2004 року рішення МКАС та МАК при ТПП України при їх виконанні на території України мали виконавчу силу, у зв’язку з чим сторона, на користь якої було винесено таке рішення, могла безпосередньо звернутися до виконавчої служби за місцезнаходженням відповідача за виконанням цього арбітражного рішення. Водночас такий порядок виконання рішень МКАС та МАК при ТПП України, незважаючи на свою, на перший погляд, простоту, не завжди був ефективним та досконалим. Це, зокрема, стосувалося випадків, коли необхідно було відстрочити або розстрочити виконання, або встановити чи змінити спосіб і порядок виконання рішення, наприклад, у випадку відсутності у боржника грошових коштів звернути стягнення на його майно. Однак державний виконавець не міг самостійно змінювати порядок та спосіб виконання рішення, визначений у виконавчому документі. Таке право належить лише органу, що видав виконавчий документ. Водночас таке право відсутнє також і у складу арбітражного суду, що розглянув справу, оскільки арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням і склад арбітражного суду з моменту підписання цього рішення втрачає свої повноваження і може лише виправити або роз’яснити рішення у випадках, передбачених Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», зокрема коли в арбітражному рішенні допущені помилки в підрахунках, описки, друкарські помилки або інші помилки аналогічного характеру, або винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені під час арбітражного розгляду, але не були відображені в рішенні [1, c. 163].
У зв’язку з прийняттям у травні 2004 р. Закону України «Про третейські суди» у Закон України «Про виконавче провадження» були внесені зміни, відповідно до яких як рішення іноземних судів та арбітражів, так і рішення третейських судів, що прийняті в Україні, виконуються на підставі виконавчих документів, які видаються судовими органами. У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, що діє сьогодні, зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: «виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України».
ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) вніс зміни у регулювання питання інстанційної юрисдикції справ про визнання та надання дозволу на виконання рішень МКАС та їх оспорювання. Відповідно до частини 2 статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).
Відповідно до частини 2 статті 24 ЦПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Блог