Аналіз проблемних питання судової практики, які виникають при вирішенні справ про відстрочення або розстрочення виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду

Відповідно до частини першої статті 474, частини першої статті 482 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’ язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, де запитується визнання й виконання цих рішень.

За результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими ЦПК України для ухвалення рішення. На підставі ухвали суду про задоволення заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу видається виконавчий лист, який вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше наступного дня з дня його видання в порядку, встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих документів (частини 1, 10 статті 479 ЦПК України).

З аналізу норм, розміщених в Главі 3 «Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу» розділу 9 ЦПК України вбачається, що законодавець імперативно врегульовує повноваження суду під час розгляду заяв про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. При цьому у вказаній главі відсутня норма, яка б дозволяла суду вирішувати питання щодо відстрочки чи розстрочки виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу у разі надання дозволу на його виконання.

Разом з тим, стаття 435 ЦПК України, що розміщена в Розділі 6 ЦПК України «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», норми якої застосовуються вже на стадії виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), встановлює можливість вирішувати питання щодо відстрочки або розстрочки виконання, однак повноваженнями щодо цього наділяється лише суд, який розглядав справу як суд першої інстанції. Тотожна за змістом норма закріплена і в статті 33 Закону України «Про виконавче провадження». У зв’язку з цим на практиці виникає питання: чи може суд, який розглядав заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, вважатися судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, й, відповідно, вирішувати питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду?

Перед тим, як перейти до аналізу законодавчих норм і судової практики з окресленого питання, розглянемо історію правового регулювання порядку розгляду заяв про визнання та виконання рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду (далі — МКАС) та Морської арбітражної комісії (далі — МАК) при Торгово-промисловій палаті України (далі — ТПП України), а також визначення органу, компетентного розглядати ці заяви.

Починаючи з 1994 року законодавство України у цій сфері неодноразово змінювалось.

У період з 1995 року до 2004 року рішення МКАС та МАК при ТПП України при їх виконанні на території України мали виконавчу силу, у зв’язку з чим сторона, на користь якої було винесено таке рішення, могла безпосередньо звернутися до виконавчої служби за місцезнаходженням відповідача за виконанням цього арбітражного рішення. Водночас такий порядок виконання рішень МКАС та МАК при ТПП України, незважаючи на свою, на перший погляд, простоту, не завжди був ефективним та досконалим. Це, зокрема, стосувалося випадків, коли необхідно було відстрочити або розстрочити виконання, або встановити чи змінити спосіб і порядок виконання рішення, наприклад, у випадку відсутності у боржника грошових коштів звернути стягнення на його майно. Однак державний виконавець не міг самостійно змінювати порядок та спосіб виконання рішення, визначений у виконавчому документі. Таке право належить лише органу, що видав виконавчий документ. Водночас таке право відсутнє також і у складу арбітражного суду, що розглянув справу, оскільки арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням і склад арбітражного суду з моменту підписання цього рішення втрачає свої повноваження і може лише виправити або роз’яснити рішення у випадках, передбачених Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», зокрема коли в арбітражному рішенні допущені помилки в підрахунках, описки, друкарські помилки або інші помилки аналогічного характеру, або винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені під час арбітражного розгляду, але не були відображені в рішенні [1, c. 163].

У зв’язку з прийняттям у травні 2004 р. Закону України «Про третейські суди» у Закон України «Про виконавче провадження» були внесені зміни, відповідно до яких як рішення іноземних судів та арбітражів, так і рішення третейських судів, що прийняті в Україні, виконуються на підставі виконавчих документів, які видаються судовими органами. У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, що діє сьогодні, зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: «виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України».

ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) вніс зміни у регулювання питання інстанційної юрисдикції справ про визнання та надання дозволу на виконання рішень МКАС та їх оспорювання. Відповідно до частини 2 статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).

Відповідно до частини 2 статті 24 ЦПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Віднесення розгляду справ про визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів до компетенції апеляційних судів як судів першої інстанції і Верховного Суду як суду апеляційної інстанції на часі, є позитивною новелою і відповідає досвіду західних країн. Оскільки, враховуючи складність та специфіку питань, що виникають під час розгляду заяв про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, місцеві загальні суди не завжди можуть правильно застосувати положення міжнародних конвенцій. Судові помилки, які допускаються під час розгляду заяв про визнання і надання дозволу на виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів, можуть призвести до несприятливих наслідків і негативно позначається на міжнародному іміджі України. Отже, за характером спірних правовідносин розгляд цієї категорії справ властивий судам вищих інстанції.

Таким чином, на сьогодні в Україні встановлений єдиний порядок визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів, що повністю відповідає положенням Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (далі – Нью-Йоркська конвенція), яка була прийнята 10 липня 1958 року.

Аналіз практики вирішення судами України питань, пов’язаних із відстроченням і розстроченням виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду показав, що ними відповідне законодавство застосовується неоднаково. Зокрема, деякі суди відмовляють у задоволенні заяв про відстрочення виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, вказуючи на відсутність у них відповідної компетенції, інші задовольняють заяви про відстрочення виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, або ж відмовляють у задоволенні, але з інших підстав, ніж відсутність компетенції. У деяких випадках відстрочується виконання не рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, а ухвали апеляційного суду про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Щодо практики судів першої групи:

Так, Київський апеляційний суд ухвалою від 02 листопада 2020 року у справі №824/141/2020 відмовив у задоволенні заяви представника боржника про відстрочення виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 07 серпня 2020 року у справі №6/2020 про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій за позовом «I- COAL Sp z o.o.» (Польща) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (Україна) про стягнення коштів.

Відмовдяючи в задоволені заяви, суд апеляційної інстанції зазначив наступне: «Визнання рішення міжнародного арбітражу є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, де запитується визнання й виконання цих рішень. Таким чином, Київський апеляційний суд у даній справі виступає своєрідним «верифікатором» та підтверджує, що рішення міжнародного комерційного арбітражу є дійсним, відповідає вимогам міжнародних договорів, чинного законодавства та може бути виконане резидентом України. В той же час, вирішення питання відстрочки та розстрочки виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу не входить до повноважень суду, визначених главою 3 розділу 10682/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10682" rel="nofollow" target="_blank">IХ ЦПК України. Згідно частини 1 10490/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10490" rel="nofollow" target="_blank">статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача, чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб виконання судового рішення. З огляду на вказане, нормами цивільного законодавства передбачена можливість вирішення питання відстрочки чи розстрочки виконання рішення тим судом, який розглядав справу, як суд першої інстанції. В даному випадку, спір між сторонами - компанією «I- COAL Sp z o.o.» (Польща) та ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (Україна) розглянуто Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України. Київський апеляційний суд за заявою стягувача перевіряє наявність підстав для визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України, а вирішення питання відстрочки виконання судового рішення не входить до його повноважень» [2].

Щодо практики судів другої групи:

Так, Київський апеляційний суд розглянувши справу №824/97/2019 від 22 червня 2020 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про відстрочення виконання ухвали Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року про надання дозволу, на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 26 квітня 2019 року та видачу виконавчого листа у справі №246/2018 за позовом Командитного товариства «Trading L.P.» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про стягнення грошових коштів, дійшов висновку про відмову в задоволені заяви з наступних підстав: «Звертаючись до суду з заявою про відстрочення виконання ухвали Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» посилалось на те, що підприємство перебуває у збитковому фінансовому стані. Проте, вказані обставини не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення суду й роблять виконання цього рішення неможливим, оскільки суду не надано будь-яких доказів, які б свідчили що ДП «Енергоринок» не здійснює погашення існуючої заборгованості в сумі 87352048,47 грн. перед ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» в заяві зазначалось, що закінчення опалювального сезону дасть можливість значно зменшити обов`язкові витрати підприємства на енергоносії, оскільки йде тенденція їх зменшення на весняно-літній період. Суд вважає, що оскільки на даний час опалювальний сезон закінчено та значно зменшились витрати підприємства на енергоносії, то ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» не позбавлено можливості виконувати Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 26 квітня 2019 року» [3] .

У наведеній справі ми бачимо, що апеляційним судом розглядалася заява про відстрочення виконання не рішення Міжнародного комерційного арбітражу, а ухвали апеляційного суду про надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу (аналогічна справи № 796/32/2018 від 29 січня 2019 року)[4].

В іншій справі, № 824/53/19 від 29 вересня 2020 року, яка перебувала в провадженні Київського апеляційного суду, суд частково задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» і відстрочив строком на три місяці виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 19 березня 2019 року у справі № 116/2018 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» на користь «Banke Electromotive 225826,06 євро за виконавчим листом № 824/53/19 від 25 травня 2020 року, виданим Київським апеляційним судом, починаючи з часу набрання ухвалою законної сили.

При цьому виходив з того, що 10490/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10490" rel="nofollow" target="_blank">Стаття 435 ЦПК України надає суду повноваження на вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухваленого в порядку, визначеному цим Кодексом. Виконачий лист про стягнення з ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» на користь «Banke Electromotive Anpartsselskab» 225826,06 євро видано на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, постановленої у порядку, встановленому ЦПК України. Дана ухвала є судовим рішенням у розумінні ст.258 ЦПК України і відстрочення пов`язане із її виконанням, а не безпосередньо рішення Міжнародного арбітражу, як помилково вважає стягувач [5].

З аналізу наведеного рішення можна побачити, що воно містить суперечності. Так, в мотивувальній частині апеляційний суд наводить, зокрема, аргументи, що стаття 435 ЦПК України надає суду повноваження на вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення, ухваленого в порядку, визначеному цим Кодексом. Проте в резолютивній частині рішення суд ухвалює надати відстрочку виконання не ухвали Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, а саме рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Вимоги статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» неможливо виконати в рамках оформлення рішення МКАС при ТПП України, враховуючи його специфіку як рішення третейського арбітражного суду, оскільки мандат третейського суду, що розглядає конкретний спір, припиняється одночасно з припиненням арбітражного розгляду відповідно до ст. 32 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

У зв'язку з цим цілий ряд заходів, здійснення яких стає необхідним на стадії виконавчого провадження по виконанню рішення (відкладення проведення виконавчих дій, прийняття рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміна способу виконання тощо) не можуть бути здійснені безпосередньо даним складом третейського суду, оскільки юридично він не існує. Враховуючи викладене, стороні, що просить здійснити примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП України, у відповідності з вимогами статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», необхідно звертатись до компетентного суду з відповідним клопотанням про приведення цього рішення до примусового виконання. На підставі ухвали про приведення до виконання рішення МКАС при ТПП України компетентний суд видає виконавчий документ.

Такий порядок відповідає вимогам Конвенції ООН про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958), нормам Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і не порушує право відповідача на оспорювання рішення МКАС чи МАК при ТПП України відповідно до статті 34 цього Закону.

Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

В наведеній категорії справ Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України є судом першої інстанції. Разом з тим, згідно із частиною 2 статті 23 ЦПК України суд, який розглядав заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу вважається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, й, відповідно, може вирішувати питання про відстрочення виконання рішення, ухваленого в порядку визначеному Цивільним процесуальним кодексом України про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Необхідно також враховувати роз’яснення, надане в п. 2 частини 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»При застосуванні правил ЦПК щодо можливості за певних умов відстрочити чи розстрочити виконання рішення (ст.33 Закону «Про виконавче провадження») необхідно враховувати положення Конвенції Організації Об’єднаних Націй 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів у випадках, коли про це порушувалось клопотання комерційним підприємством держави-учасниці зазначеної Конвенції. Згідно з цією Конвенцією ніяка відстрочка не може бути надана судом або арбітражем продавцю чи покупцю, якщо той вдається до якогось засобу правового захисту від порушення договору (п.3 ст.45, п.3 ст.61).

Cписок використаної літератури:

1. Захарченко Т., Теплюк М. Визнання і виконання міжнародних арбітражних рішень в Україні: питання теорії та практики. Право України.-2011.-№1.- С. 160-183.

2. Ухвала Київського апеляційного суду у справі №824/141/2020 від 02 листопада 2020 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92670688

3. Ухвала Київського апеляційного суду у справі №824/97/2019 від 22 червня 2020 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89990931

4. Ухвала Київського апеляційного суду у справі № 796/32/2018 від 29 січня 2019 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79573468

5. Ухвала Київського апеляційного суду у справі № 824/53/19 від 29 вересня 2020 року.URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/91901053

Автор статті: Сулейманова Сусанна Рефатівна

Національний університет “Одеська юридична академія”,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу