Вступ
«Є проблеми, про які не говорять». Тривале замовчування й невизнання таких лише ускладнюють процес їхнього вирішення. Насправді проблема відсутності в Україні реальної перспективи отримати пом’якшення покарання у вигляді довічного позбавлення волі досить часто порушувалася [й порушується дотепер] правничою спільнотою. Власне далі обговорень і потреби якось вирішити це питання справа не доходила, аж поки Європейський суд з прав людини у 2019 році у справі «Петухов проти України (№ 2)» (№ 41216/13) не сказав: нескоротність довічного позбавлення волі порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і Україна, як Договірна Держава за Конвенцією, має щось з цим вдіяти. Слушною заувагою до цього є те, що з цього положення немає винятків, адже права за статтею 3 Конвенції є абсолютними, та не можуть обмежуватися.
ЄСПЛ ще тоді, в порядку статті 46 Конвенції, зазначив, що механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку у кожному конкретному випадку, чи обґрунтовано триваюче тримання під вартою законними пенологічними підставами, та має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити, аби було розглянуто питання щодо їх звільнення та за яких умов це можливо, відповідно до стандартів, розроблених практикою ЄСПЛ (п.194 справи Петухова № 2). Власне в цій статті окреслимо, що було досягнуто для усунення проблеми, констатованої у справі Петухова № 2 та низки інших, та чому зупинятися на досягнутому не варто.
Держава та виконання рішення ЄСПЛ
18 жовтня 2022 року Верховна Рада України прийняла два Закони України № 2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини».
Ключові аспекти Закону № 2690-ІХ: 1) заміна довічного позбавлення волі на більш м’яке покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк можлива у випадку відбуття особою не менше 15 років призначеного судом покарання; 2) строк позбавлення волі, на який може бути замінено довічне позбавлення волі, варіюється від 15 до 20 років; 3) клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк розглядається колегіально судом у складі трьох суддів.
Ключові аспекти Закону № 2689-ІХ: 1) право засуджених звертатися до суду через адміністрацію установи виконання покарань із заявами про надання копій матеріалів кримінального провадження, у тому числі в електронній формі (проблема неможливості засудженого отримати матеріали своєї справи для свого захисту в ЄСПЛ є предметом групи справ «Найдьон проти України»); 2) уточнено порядок заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк; зокрема вказується, що у разі відмови суду замінити покарання, повторне подання щодо цього стосовно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, може бути внесено через один рік з дня винесення постанови про відмову; 3) разом з поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до позбавлення волі; до такого подання, засуджена до довічного позбавлення волі особа повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації; 4) засуджена особа, якій покарання у виді позбавлення волі на певний строк призначено в порядку заміни більш м’яким покаранням та в якої настало право на застосування умовно-дострокового звільнення, додатково повинна подати до суду звіт про виконання індивідуального плану виправлення та ресоціалізації під час відбування більш м’якого покарання.
Далі розглянемо практичні аспекти реалізації цих законодавчих норм.
Судова практика
Наразі в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже є низка ухвал судів першої та апеляційної інстанцій стосовно розгляду клопотань (подань) про вирішення питання заміни довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Аналіз цієї судової практики свідчить, що в більшості випадків (таких справ в статті окреслено 10) суди замінюють засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, якщо для цього виконано відповідні дві умови: відбуття не менше 15 років покарання у вигляді довічного позбавлення та доведення того, що засуджений став на шлях виправлення, й в меншості випадків (таких справ в статті окреслено 7), головне через недотримання однієї з двох умов, відмовляють в такому.
Наводимо деякі з них.
Блог