Коментар до Постанови ВС від 27.11.2024 у справі №552/7015/22
Працівниця оскаржила звільнення за прогул
Працівниця 07.10.2022 звернулася до суду з позовною заявою до АТ про поновлення на роботі й оплату за час вимушеного прогулу.
Річ у тім, що наказом від 02.04.2022 вона була звільнена з роботи 01.04.2022 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул без поважних причин.
Працівниця вважає звільнення незаконним, бо не має можливості надати письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, а також причини звільнення не відповідають дійсним обставинам справи. Просить стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 354 580,66 грн.
АТ обґрунтувало своє рішення про звільнення тим, що працівниці на підставі наказу від 31.01.2022 була надана щорічна відпустка з 14.02.2022 до 25.02.2022, яку вона проводила за межами України і станом на 25.02.2022 в Україну не повернулася, до роботи мала стати 28.02.2022, але не зробила цього та не пояснила причини відсутності. Отже, вона свідомо не повернулася до роботи зі щорічної відпустки, не планувала працювати за місцем роботи й допустила прогул без поважних причин.
Прогул під час воєнного стану
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі понад три години протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП).
Але з огляду на норми законодавства для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці понад три години протягом робочого дня без поважних причин, потрібно з’ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визначаються такі причини, що унеможливлюють вину працівника.
Не погоджуючись із наказом про звільнення, працівниця вказує на ту обставину, що через запровадження воєнного стану в Україні перебувала за межами України з метою збереження життя та здоров’я. Крім того, не мала можливості надати письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці.
А роботодавець, ухвалюючи рішення про звільнення працівниці за п. 4 ст. 40 КЗпП, підставою для звільнення в наказі від 02.04.2022 вказує на акт від 01.04.2022. А насправді 01.04.2022 роботодавець склав кілька актів про її відсутність на роботі, а саме впродовж: