Звільнення директора без згоди засновників підприємства: аналіз законодавства і практики

Тривалий час в Україні існує проблема “підприємств-привидів”, які протягом багатьох років не здійснюють господарську діяльність, “висять” у ЄДРЮО ФОП як такі, що не знаходяться у стані припинення, не сплачують податки, не подають звітність, а у деяких з них навіть відсутні директори. (Джерело: Українське право»)

Останнім часом, зокрема, у зв’язку із збільшенням розмірів штрафів контролюючих органів, питання діяльності таких підприємств знову порушилось із новою силою.

Очевидно, що власники подібних підприємств не зацікавлені в їх розвитку та продовженні існування. Однак особливістю є те, що згідно з чинним господарським та податковим законодавством, засновники (учасники) підприємства не несуть жодної відповідальності за неправильне ведення документації або неподання звітності – це є обов’язком директора, який у таких випадках найчастіше є або найманим працівником, або ж номінально призначеною особою.

Таким чином, актуальним наразі залишається питання можливості звільнення директора на період тимчасової “заморозки” діяльності підприємства чи недостатнього прибутку для покриття витрат на заробітну плату.

Тривалий час позиція держорганів та судова практика з даного питання різнилась та була діаметрально протилежною. З урахуванням цього, нижче пропонуємо алгоритм дій у таких ситуаціях, які найбільш повно захистять права найманого працівника і, водночас, відповідатимуть вимогам законодавства.

Користуйтеся консультацією: Як звільнитись директору товариства без рішення засновників.

ПОЗИЦІЯ ЗАКОНОДАВЦЯ

Стаття 43 Основного Закону (Конституції) України чітко передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Окрім цього, зауважується, що використання примусової праці забороняється.

Фактично, у разі, якщо керівник підприємства бажає звільнитись із займаної ним посади, він це може зробити у відповідності до положень трудового законодавства України.

Однак декларативність положень Конституції на практиці викликає суперечність та колізійність як з фактичними обставинами справи, так і з іншими положеннями законодавства.

Так, згідно із ч. 4 ст. 145 ЦК України, ч. 5 ст. 41 Закону України “Про господарські товариства”, ч. 2 ст. 30 Закону України “Про ТОВ та ТДВ” питання обрання та відкликання одноосібного виконавчого органу товариства відноситься до компетенції загальних зборів учасників товариства.