15 січня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі-Закон). 08 лютого 2020 року Закон набрав чинності.
Головною метою і завданням Закону є комплексне врегулювання питань організації діяльності Верховного Суду задля виконання ним основного свого завдання – забезпечення єдності та сталості судової практики. Крім того, законопроект має на меті збалансування навантаження справами між різними юрисдикціями та сприятиме швидкому розгляду справ.
Зокрема, Законом вносяться зміни щодо відводу судді, забезпечення позову, щодо підстав для касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Щодо відводу судді, необхідно зазначити, що як в ГПК України, ЦПК України, так і в КАС України питання про розгляд відводу судді змінено. Відтак, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому процесуальними кодексами. Такому судді не може бути заявлений відвід. Крім того, якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Також, необхідно звернути увагу, що подання заяви про відвід судді не зупиняє провадження у справі.
Також Законом виключено деякі види заходів забезпечення позову, а саме встановленням обов’язку вчинити певні дії, передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору, а також заборонено вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Важливим для адвокатів є те, що до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), оскільки не дотримавшись даного правила, суд повертає таку заяву, скаргу, клопотання без розгляду.
Варто звернути увагу на підстави касаційного оскарження судових рішень, оскільки саме на перегляд судових рішень було зосереджено особливу увагу ініціатором законопроекту. Як зазначалось в пояснювальній записці «…на сьогодні склалась ситуація, за якої Верховний Суд внаслідок недосконалого механізму підстав касаційного оскарження може дійти взаємовиключних правових висновків без застосування передбаченої процесуальним законом процедури відступлення, що не забезпечує єдності судової практики. Таким чином, передбачена процесуальним законом процедура допуску до касаційного оскарження судових рішень не сприяє виконанню Верховним Судом свого основного завдання – забезпечення сталості та єдності судової практики, а відтак, і дотриманню принципу правової визначеності як одного з елементів принципу верховенства права.».
Отож, до набрання чинності Законом підставами касаційного оскарження було неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, однак з 08 лютого 2020 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
Блог