Застосування строку позовної давності при стягненні 3% річних та інфляційних витрат

26.04.2017 року Верховний Суд України у справі №3-1522гс16 сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності, в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов’язання.

ТЕМА: Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві

Даною постановою внесено ясність до низки питань, які викликані у зв’язку з неоднаковим застосуванням господарськими судами положень Глави 19 ЦК України, зокрема:

Чи є грошові суми, передбачені ст. 625 ЦК України, додатковим зобов’язанням в розумінні ст. 266 ЦК України, та чи впливає закінчення перебігу строку позовної давності за основним зобов’язанням на строк позовної давності при стягненні 3% річних та інфляційних витрат?

За який період можливо стягнути 3% річних та інфляційні витрати у разі тривалого невиконання зобов’язання?

Верховним Судом України висловлено наступну правову позицію:

«Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.