Застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей у практиці ЄСПЛ

Аналіз поточної судової практики, перш за все Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про збільшення питомої ваги спорів у яких застосовується Гаазька Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі – Гаазька конвенція 1980 р. або Гаазька конвенція).

Дійсно, непоодинокими є випадки, коли, наприклад, батько забирає з собою дитину у іншу країну і “забуває” повернути її до країни у якій ця дитина проживає разом зі своєю матір’ю.

З практичної точки зору завжди у цих справах є актуальним питання судової юрисдикції. Отже слід знати, що п. 12 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як відомо, Україна є учасницею Гаазької конвенції 1980 р. на підставі Закону України про приєднання до конвенції від 11.01.2016 р. № 3303-IV та Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р. на підставі Закону України про приєднання до конвенції від 14.09.2006 р. № 136-V (далі – Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 р.).

Метою Гаазької конвенції 1980 р. є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

До речі, питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 р.

Відповідно до ст. 5 Гаазької конвенції юрисдикція щодо застосування заходів, які спрямовані на захист дитини, належить судовим або адміністративним органам Договірної Держави звичайного місця проживання дитини; з урахуванням ст. 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 3 Гаазької конвенції 1980 р., переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом ч. 2 ст. 3 Гаазької конвенції 1980 р. права піклування, про які йдеться в частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Підстави виникнення правового зв’язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.

Право піклування в контексті Гаазької конвенції 1980 р. охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.