Запровадження правового інституту суспільної недовіри

Запровадження інституту суспільної недовіри та розширення функцій судового контролю у державному управлінні

Хоча Україна і декларується як правова держава, де згідно Конституції одним з основних принципів під час здійснення державного управління визначається принцип законності, в реальному житті в останні декілька років у державному управлінні утвердилась стійка тенденція ігнорування на всіх рівнях керівними посадовими особами прав та інтересів громадян, визначених законодавством.

Національне законодавство містить в собі потужну нормативно-правову базу, яка детально регламентує функціонування ряду традиційних засобів забезпечення законності, в тому числі у державному управлінні, таких як відомчий та міжвідомчий контроль, парламентський контроль, судовий контроль, прокурорський нагляд та звернення громадян. Незважаючи на те, вже звичайним стали формальність перевірок та ревізій, які здійснюються під час здійснення державного контролю, невтручання органів прокуратури у справи інших державних органів без спеціальної “вказівки”, ігнорування або надання беззмістовних “відписок” державними органами за зверненнями громадян та невиконання рішень судів, особливо тих, що стосуються відновлення порушених державними органами прав, зокрема у разі виплат грошових компенсацій. Незважаючи на те, що діючи закони і потребують удосконалення, головна причина панування правового нігілізму у державному управління полягає у тому, що у разі порушення законності не працюють визначені законодавством механізми відновлення законності і притягнення винних осіб до відповідальності, тобто має місце загальне невиконання законів.

Якщо комплексно підходити до проблеми невиконання законів та неефективності засобів забезпечення законності у державному управлінні, то можна виділити соціальну і правову складові, причому соціальна складова є визначальною.

Сумно, але слід констатувати, що сьогодні в Україні суспільство впливає на тих кого обирає, тільки під час наступних виборів, і те не завжди, та не контролює тих, кого обрані призначають на керівні посади, взагалі. Звичайно трапляються винятки з цієї тези, проте це скоріше випадковість чи збіг обставин, а не принцип.( хоча повинно бути навпаки). Суспільство і окремо кожного громадянина охопила віра в неможливість реалізації та захисту своїх прав законними засобами, і така віра кожен рік стає все сильнішою, вона стала основою сучасної суспільної та індивідуальної правосвідомості. Посадові особи органів державної влади, зокрема тих органів, які створені для забезпечення законності у державному управлінні є породження та невід’ємною частиною суспільства, на яке вони здатні впливати, і в більшості випадків вони не можуть, а також часто просто не бажають, щось змінювати. Тому написані за європейськими стандартами закони, роками залишаються тільки на папері і не виконуються державними органами, включаючи навіть ті державні органи, які повинні контролювати дотримання законності іншими. Тому сьогодні дуже актуальним є запитання “Хто повинен контролювати самих контролерів? Саме в цьому полягає соціальна складова неефективності діючих засобів забезпечення законності у державному управлінні.

Одним зі способів вирішення проблеми невиконання законів є запровадження в правову систему України, зокрема в адміністративне право, принципово нового інституту права – висловлювання суспільної недовіри, який повинен значно розширити межі судового контролю над дотриманням та відновленням законності у державному управлінні.

Суспільна недовіра - це право громадянина, юридичної особи, політичної партії та іншого об’єднання громадян, ініціювати процедуру відсторонення (звільнення) державного службовця від виконання службових обов’язків через адміністративний суд за наявності підстав передбачених спеціальним законом.

Інститут державної служби адміністративного права містить у собі процесуальний принцип права - державний службовець приймається на службу до органу державної влади на посаду та звільняється з посади однією і тією же посадовою особою (органом) – керівником цього органу державної влади, або керівником вищестоящого органу.

Паралельно з запровадженням інституту суспільної недовіри необхідно розширити цей принцип права і визначити можливість адміністративного суду своїм рішенням у передбачених законом випадках відсторонювати державного службовця від виконання своїх посадових обов’язків або звільняти державного службовця з займаної посади без погодження з керівником чи вищестоящим органом.

Разом з цим необхідна розробка спеціального закону, який би чітко визначив виключний перелік підстав та порядок відсторонення (звільнення) державного службовця від займаної ним посади за рішенням суду та вніс би відповідні зміни в діюче законодавство. Такий закон може мати назву “Про судовий контроль над дотриманням законності у державному управлінні” і містити в собі досить радикальні правові норми.