Захист прав споживачів медичних послуг або дякую, що живий.

Коли людина звертається за медичною допомогою, вона розраховує на якісні медичні послуги, а також надіється швидко відновити здоров’я. Однак часто трапляється так, що медичний персонал припускається помилки та завдає шкоди здоров’ю пацієнта. Інколи ця помилка коштує життя.

І тоді пацієнт або ж його родичі намагаються «відшукати правду», звертаючись спочатку до медичного закладу, а якщо все-таки не вдалось піти на компроміс – до суду.

Що ж робити коли Ви отримали неякісні медичні послуги? Як довести неправоту лікарів? Чи реально відшкодувати шкоду завдану здоров’ю Вас або Ваших рідних? Як ефективно захистити свої порушені права? Ці, а також ряд інших питань розглянемо в цій статті.

І так, розглянемо алгоритм дій при захисті прав споживачів медичних послуг.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів», договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. Отже, звертаючись по медичну допомогу, особа укладає усний договір про надання медичних послуг, згідно з яким є їх споживачем. Тому на відносини, які виникають з такого договору, поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів».

Порядок відшкодування шкоди визначений у параграфі 2 глави 82 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), де передбачено, що така шкода відшкодовується юридичною особою (лікарнею, іншим медичним закладом) або фізичною особою (державним лікарем або лікарем, який здійснює приватну медичну практику чи підприємницьку діяльність на підставі ліцензії на медичну практику).

Але як показує судова практика, шкода, завдана здоров’ю пацієнта, не може бути відшкодована, оскільки здоров’я людини не можна відновити до того рівня, який існував раніше. У цьому разі може йтися лише про компенсацію завданих збитків та витрат, понесених пацієнтом. Згідно зі ст. 1195 ЦКУ вона полягає у відшкодуванні потерпілому заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Стаття 1200 ЦКУ присвячена відшкодуванню шкоди в разі смерті пацієнта. У такому випадку право на звернення до суду з позовом мають непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Щодо моральної шкоди, то відповідно до ст. 23 ЦКУ відшкодуванню підлягає і моральна шкода, завдана особі. Ця шкода полягає як у фізичному болю, якого особа зазнавала у процесі неправильного лікування в клініці, так і у фізичному болю, який був наслідком неналежної медичної допомоги, а також у болю, завданому під час «виправлення» медичної помилки. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з такими діями лікарів і які виразилися в переживаннях стосовно стану свого здоров’я, в думці про те, що призначене лікування не допомагає, тощо.

Та все ж, в теорії відшкодування шкоди звучить легко і просто. Та як відбувається це на практиці і яким чином можна довести неправоту лікарів?