Загроза санкцій загрозлива. Кілька слів про персональні санкції в Україні

Під санкціями у правовідносинах цивілізованих держав розуміються обмежувальні заходи, які вводяться проти іноземної держави (компанії чи громадянина), яка чи який вчиняють недружні акти по відношенню до держави - застосовувача санкцій, на території своєї держави чи третіх держав, і не підсудні національним судам держави, яка вводить санкції. Тобто, є іноземним, зовнішнім елементом.

Однак в останні роки в Україні набула розмаху (з подачі тов. Олексія Данілова) практика вводити санкції за рішенням РНБО, Указом Президента України, проти власних громадян України та внутрішніх резидентів, які разом з їх майном цілком підпадають під дію національних судів України.

Практика, прямо кажучи унікальна. Адже автор не знає жодну іншу цивілізовану державу (у розумінні звичаїв міжнародного права й відповідних Резолюцій Генеральної Асамблеї ООН), яка б таким чином застосовувала “санкційні механізми”.

Тим більш, ситуація виглядає абсурдною, якщо врахувати, що за ч. 2 ст. 1 Закону України «Про санкції», санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність, і лише санкції у виді позбавлення державних нагород – проти будь-яких нагороджених осіб. Однак багато тих, проти кого введено персональні санкції в останні місяці, є виключно громадянином України й знаходиться під повним контролем держави Україна та на території України.

Ситуація в Україні останнім часом тільки поглиблюється тим, що проти осіб, які знаходяться на території України персональні санкції вводяться на підставі матеріалів кримінальної справи.

Адже згідно ст. 62 Конституції України, §2 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, в Україні діє презумпція невинуватості, відповідно до якої людина вважається винуватою у вчиненні злочину виключно у випадку винесення судом обвинувального вироку проти неї. Відповідно, введення проти особи, справа якої перебуває у слідчого чи в суді, Указом Президента України, на підставі матеріалів кримінального провадження, персональних санкцій є грубим порушенням з боку виконавчої влади презумпції невинуватості особи.

Та й незрозуміло, навіщо так зневажати національний суд на міжнародній арені. Адже для осіб винних у злочинах чи причетних до таких злочинів чи тих, хто отримав майно, здобуте в результаті таких злочинів, передбачена Кримінальним процесуальним кодексом України спеціальна конфіскація майна. Вводити проти них санкції, замість проголошення вироку - нонсенс, з позиції права.

Крім того, згідно ст. 6 Конституції України в Україні є республікою, влада в якій поділяється на законодавчу, виконавчу та судову.

Однак введення проти громадянина України, справа за обвинуваченням яких перебуває в національному суді, персональних санкцій виглядає неприхованою формою втручання та тиску на правосуддя, що суперечить принципу розподілу влад в Україні та незалежності судів і суддів від протиправного втручання.

Зауважу, часто відповідно до свого характеру й об’єму ураження прав (повне блокування активів, позбавлення державних нагород, заборона вчиняти правочини тощо), застосовувані згідно рішення РНБО персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) є кримінально-правовими заходами в смислі ст. 6, 7 Європейської конвенції з прав людини.

Отже, в такому випадку на особу, відносно якої вводяться санкції, розповсюджуються гарантії §3 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини: бути проінформованими про характер і причину висунутих звинувачень.