Заборона підозрюваному на спілкування: хто вправі її визначати

За законом застосування до підозрюваного запобіжного заходу, у т. ч. із покладенням на нього певних обов’язків, є виключною прерогативою суду. Це повною мірою стосується і зобов’язання підозрюваного утримуватись від спілкування з певними особами. Водночас у судовій практиці (зокрема, діяльності Вищого антикорупційного суду) набуло значного поширення делегування судом права визначати осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утримуватися від спілкування, слідчим (детективам) та прокурорам. У цьому зв’язку виникає проблема відповідності такої практики конституційним засадам судочинства, загальним засадам кримінального провадження та забезпечення процесуальних прав підозрюваного.

Що каже закон

Конституцією (ч. 2 ст. 19) встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до КПК (глава 18) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого судом (під час досудового розслідування – слідчим суддею, під час судового провадження – судом).

Частиною п’ятою ст. 194 КПК передбачено, що якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та існування відповідних ризиків, то слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід і зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема, «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом».

Таким чином, закон чітко та однозначно встановлює, що: 1) визначити підозрюваному обов’язок утримуватися від спілкування з певними особами може лише слідчий суддя, суд; 2) лише слідчий суддя, суд визначає осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утриматися від спілкування.

Водночас на практиці у багатьох випадках слідчі судді вирішення питання стосовно визначення осіб, з якими підозрюваний зобов’язаний утримуватися від спілкування, віддають на «відкуп» слідчим (детективам) та прокурорам.

Відтак, постає закономірне запитання, наскільки така практика узгоджується з приписами Конституції та КПК?

Видається, що вказані рішення слідчих суддів є юридично необґрунтованими та такими, що порушують засади організації та здійснення правосуддя в Україні.

Конституцією України (ст. 124) встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Ці конституційні положення також відтворені у ст. 5 Закону «Про судоустрій і статус судів», відповідно до якої правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом.