Вже багато років українські суди практично у всіх випадках спорів між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини ухвалювали рішення на користь матері. Суди сформулювали так звану «презумпцію на користь матері», законодавчого підґрунтя для якої, насправді, не існувало і не існує.
Апогеєм такої практики став правовий висновок Верховного Суду України («ВСУ»), викладений у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, де ВСУ проаналізував положення ст. 161 Сімейного кодексу України («СКУ») і принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року («Декларація») та вказав, що матір може бути розлучена з малолітньою дитиною лише за наявності виняткових обставин, зокрема, перерахованих в ч. 2 ст. 161 СКУ (матір не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини).
Враховуючи те, що правовий висновок ВСУ щодо застосування норм права має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при їх застосуванні, ВСУ фактично встановив прецедент, за якого шанси батька визначити місце проживання малолітньої дитини з ним за наявності відносно рівних з матір’ю належних умов для виховання в судовому порядку було практично неможливими.
Власне, це підтверджувалося і подальшою судовою практикою. Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ («ВССУ») своєю ухвалою від 08 лютого 2017 року у справі № 161/16785/15-ц скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення місця проживання двох малолітніх дітей з батьком, незважаючи на те, що за його місцем проживання були створені всі необхідні умови для життя та розвитку дітей, в той час як матір не мала постійного доходу. Більше того, орган опіки та піклування рекомендував суду визначити місце проживання дітей з батьком та психолог підтвердив особисту емоційну прихильність дітей до батька. Іншою ухвалою ВССУ від 05 липня 2017 року у справі № 755/9143/15-ц підтверджено висновки судів попередніх інстанцій, які, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з матір'ю, виходили із того, що відсутні докази, які б свідчили про існування виняткових обставин, за наявності яких малолітню дитину необхідно розлучити з матір'ю.
Пользуйтесь консультацией: З ким буде проживати дитина після розлучення батьків
У своїй постанові від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17 (без окремого правового висновку) ВСУ знову проаналізував наведені вище положення. Справа стосувалася як поділу майна подружжя, так і визначення місця проживання їхнього малолітнього сина (на момент розгляду справи у суді першої інстанції йому виповнилося 10 років). Рішенням суду першої інстанції місце проживання дитини було визначено з батьком. Суд апеляційної інстанції рішення в цій частині скасував і визначив місце проживання дитини з матір’ю. Касаційна інстанція скасувала вказане рішення і залишила в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив з рівності прав та обов'язків матері й батька відносно дитини та особистого добровільного бажання сина проживати разом з батьком.
Втім, враховуючи свою правову позицію, висловлену у справі № 6-2445цс16, ВСУ скасував ухвалу суду касаційної інстанції та справу направив на новий розгляд до цього ж суду. ВСУ вказав, що залишаючи в силі рішення суду першої інстанції на підставі бажання дитини проживати з батьком, суд касаційної інстанції у цій справі не зазначив, чи не суперечить таке бажання її правам та інтересам, визначеним Конвенцією про права дитини («Конвенція») та Декларацією, не мотивував це у своєму рішенні, а тому дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Фактично, ні багаторічна судова практика, ні ВСУ при формулюванні правового висновку у справі № 6-2445цс16 не взяв до уваги положення ст. 51 Конституції України та положення сімейного законодавства (ст. 141 СКУ та ст. 11 Закон України «Про охорону дитинства»), які виходять саме з рівності прав та обов’язків батьків щодо своїх дітей. Натомість, судами встановлювалась пріоритетність Декларації, яка має лише рекомендаційний характер і не є нормою матеріального права.
«Презумпція на користь матері» чи забезпечення якнайкращих інтересів дитини?
Для того, щоб зрозуміти, звідки пішли корені «презумпції на користь матері», потрібно розглянути історичні аспекти формулювання принципу 6 Декларації та подібних положень в інших міжнародних актах.
Блог