Юридичні особи та землі ОСГ: придбати не можна заборонити

Суперечки щодо можливості перебування у власності юридичної особи земельної ділянки з видом використання «для ведення особистого селянського господарства» (далі – ОСГ) з метою ведення товарного сільгоспвиробництва/фермерського господарства ведуться давно та запекло. Відтак кома у виразі: «придбати не можна заборонити» для одних юридичних осіб ставилась після першого слова, для інших – перед останнім. Тож потенційні власники – юридичні особи, які планують використовувати землі ОСГ з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, у т.ч. і з будівництвом на ній сільгоспбудівель, адміністративних приміщень, мають проаналізувати аргументи обох позицій, зважити на ризики набуття у власність таких земель, після чого вирішити для себе, чи є сенс «зв’язуватись» із ними.

Щоб одразу зняти питання із мораторієм, зауважимо, що пп. «б» п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (ЗКУ) передбачає заборону до 01.01.2024 купівлю-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.

Класифікатор видів цільового призначення земель наразі викладений у додатку 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. Згідно із Класифікатором землі сільськогосподарського призначення поділені на дев’ятнадцять видів (коди 01.01-01.19), земельним ділянкам з цільовим призначенням «для ведення ОСГ» відповідає код 01.03.

Таким чином, мораторій на земельні ділянки з кодом 01.03 поширюється лише на ті з них, які виділені в рахунок земельних часток (паїв). Якщо земля для ведення ОСГ була отримана на інших підставах (наприклад, приватизована громадянином), то заборона, встановлена пп. «б» п. 15 Перехідних положень ЗКУ, на неї не розповсюджується.

Позиція «ПРОТИ»: відсутність прямої вказівки про можливість придбання означає його заборону

Прихильники цієї позиції аргументують її наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗКУ земельні ділянки для ведення ОСГ можуть передаватися громадянами юридичним особам лише у користування.

При цьому ОСГ – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 № 742-IV, надалі – Закон № 742).

Частина 1 ст. 82 ЗКУ передбачає, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, у той час як діяльність, пов’язана з веденням ОСГ, не відноситься до підприємницької діяльності (ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 742).

Саме такі аргументи викладені у листі Мін’юсту від 25.08.2021 № 70487/61191-33-21/8.3.2 при аналізі питання «Щодо питання набуття у власність земельних ділянок для ведення садівництва та земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства юридичними особами приватного права».

І хоча Мін’юст прямо не зазначає про неможливість юросіб набувати у власність земельні ділянки для ведення ОСГ, такий висновок напрошується сам собою з наведених Мін’юстом законодавчих приписів.