Які обставини необхідно враховувати, розглядаючи справи про стягнення кредитної заборгованості?

Судова практика свідчить: непоодинокими є випадки зловживання користувачами банківських послуг правом на судовий захист і не ретельного розгляду окремими суддями таких справ. Саме цьому питанню присвячена друга частина узагальнення, проведеного Апеляційним судом Чернігівської області.

Позовна давність

Вивчення справ цієї категорії дає підстави для висновку про те, що деякі судді допускають порушення норм матеріального права при застосуванні інституту позовної давності. За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу, вона застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, спершу суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся. У разі коли такого порушення не виявлено, суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості. І тільки якщо порушення буде встановлено, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові з такої причини.

Користуйтесь консультацією: Будьте уважні коли банк Вам списує кредитну заборгованість (податкові наслідки списання кредитної заборгованості)

Незважаючи на вказані приписи закону, Деснянський районний суд м.Чернігова в цивільній справі за позовом П. до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовив у задоволенні вимог, виходячи з їх безпідставності та через пропущення строку позовної давності. При цьому суд першої інстанції посилався на те, що 25.12.2007 позивач підписав кредитний договір, щомісячно протягом 7 років виконував зобов’язання, а тому пропустив загальний строк позовної давності за вимогами про визнання угоди недійсною.

Рішенням апеляційного суду від 6.08.2015 вказаний вердикт районного суду змінено, з мотивувальної частини виключено посилання на пропущення строку позовної давності. Суд другої інстанції зазначив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути поновлена в разі її спливу, але, за приписом ч.5 ст.267 ЦК, позивач управі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску такої.

Сплив позовної давності відповідно до ч.4 ст.267 ЦК є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Встановивши, що строк пропущений без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові із цих підстав, крім випадків, коли обґрунтованість вимог не доведено, що є самостійною підставою для цього. Відмовляючи в задоволенні вимог П. через їх безпідставність, суд першої інстанції одночасно в мотивувальній частині рішення сказав про пропущення строку та про відповідну заяву відповідача. Тому рішення й було змінено.

Схожі помилки в застосуванні норми щодо позовної давності трапляються і в інших цивільних справах, досліджених під час узагальнення.

Розгляд без відповідача