Як зробити амністію на Донбасі та звільнити українських полонених

Наша влада намагається жити одночасно у двох політико-правових реальностях. Це можна назвати такою собі політико-правовою шизофренією.

Перша реальність у тому, що ми нібито проводимо АТО і відповідно до внутрішнього законодавства маємо керуватися при цьому законом про боротьбу з тероризмом. Отже, правоохоронці зобов'язані затримувати правопорушників (терористів) і передавати їх Національній поліції, вести переговори і досягати лише тієї мети на переговорах, яка визначена в цьому ж законі про боротьбу з тероризмом.

Правоохоронці можуть притягувати до відповідальності відповідно до чинного Кримінального кодексу людей, які чинили терористичну діяльність і звільняти їх від кримінальної відповідальності можуть лише на підставах, передбачених чинним Кримінальним кодексом.

Так само закон говорить про порядок відшкодування шкоди жертвам терористичних злочинів. Таку шкоду відшкодовує держава Україна, а не якась інша країна. Тут діє лише внутрішнє законодавство, і ми не можемо звертатись до положень міжнародного права.

Інша, паралельна, реальність, в якій ми живемо, полягає у тому, що Верховна Рада протягом останніх двох років ухвалила своїми постановами принаймні два політичних звернення та дві політичні заяви, зокрема звернення до ООН та інших установ про визнання Російської Федерації державою агресором. І в цих документах детально обґрунтувала факт окупації Росією не лише Криму, а й окремих територій Донбасу.

Якщо ж є держава-агресор, якщо ж ми багато разів кажемо у своїх офіційних документах від парламенту, що у нас є окуповані території Донбасу, то це означає, що у нас є агресія і ворог, який окупував ці території так само, як і Крим. У нас є закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Поняття тимчасово окупованої території в цьому Законі треба доповнити, згадавши, крім Криму, і відповідні території Донбасу.

Таким чином маємо визнати, що на окупованій території діє законодавство держави-агресора, відповідно до Женевських конвенцій, зокрема про захист цивільного населення. І тоді все б стало на свої місця. Було б зрозуміло, що і жертвам (сім’ям загиблих, пораненим та вимушеним переселенцям) треба вимагати відшкодування шкоди не від України, а від агресора.

Вирішувати питання амністії у такому разі ми в принципі не можемо, бо не можемо проводити амністію на території, підконтрольній агресору.