Як обрати «ефективний» спосіб захисту права власності і не отримати відмову у позові

Парадоксально, але відповідно до судової практики, що склалася останніми роками, однією з підстав для відмови в задоволенні позову може стати обрання позивачем «неефективного» способу захисту своїх прав. Виходить так, ніби більш «ефективно» - відмовити в позові, ніж застосувати той «неефективний» спосіб захисту прав, про який клопоче позивач.

Тут важливо добре розуміти особливості застосування суміжних способів захисту прав.

Найчастіше у позивачів виникають труднощі з обранням належного «ефективного» способу під час захисту права власності. Зокрема, позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов, ст. 387 ЦК України) чи позов про повернення безпідставно набутого майна (кондикційний позов, ст. 1212 ЦК України) тощо.

Якщо звернутись до змісту статей 387 та 1212 ЦК України, то складається враження, що вони описують один і той самий випадок, але з різних сторін: у першому випадку – це право власника, а в другому – обов’язок особи, яка безпідставно набула певне майно.

Так, у першому випадку, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. А у другому, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Ключовим в обох випадках є безпідставність заволодіння майном та обов’язок повернути його.

При цьому, п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України прямо вказує, що положення глави 83 ЦК України (зокрема стаття 1212 ЦК України) застосовується до вимог власника про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В той же час судова практика розрізняє ці два способи захисту прав і обрання з них «неефективного» може стати підставою для відмови в задоволенні позову.

В 2016 році Верховний Суд України ввів в судову практику по відношенню до кондикційного позову концепцію «абсолютної» безпідставності, яка в подальшому неодноразово повторювалась іншими судами в тому числі Верховним Судом: «Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору» (постанова від 02.03.2016 №6-3090цс15).

Тобто, відповідно до цієї позиції, підстав набуття права власності не повинно існувати ні в момент набуття права власності, ні на час розгляду справи в суді.

При цьому в самій ч. 1 ст. 1212 ЦК України зазначено, що ця стаття застосовується і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.