Встановлення опіки і призначення опікуна: формування практики

В умовах тривалого воєнного конфлікту зростає кількість людей, які за станом здоров’я та іншими показниками потребують опіки чи піклування, що зумовлює зростання кількості звернень до судів, органів опіки і піклування, динаміки і складності спірних ситуацій. За обставин війни суди стикаються з проблемою територіальної юрисдикції, необхідністю оперативного призначення опікуна, його заміни, призначенні іншого опікуна або кількох опікунів (наприклад, при виїзді в іншу місцевість, за кордон тощо). При цьому слід враховувати існування соціальних критеріїв встановлення опіки і призначення особи опікуном, а також існуючу в Україні модель інституту опіки і піклування, яка заснована на пріоритеті сімейного характеру опіки.

Загальний стан проблем, що виникають при обмеженні дієздатності особи, визнанні її недієздатною

Питання визнання особи недієздатною, обмеження її дієздатності, підстав та правових наслідків досить часто виникають у правозастосовній практиці, аналізуються у фахових публікаціях з цих питань. Наразі перед теорією цивільного права і практикою застосування цивільно-правих норм стоїть завдання переосмислення функціонування інституту опіки і піклування, зумовлене необхідністю перегляду і переосмислення його природи, руху від надмірного одержавлення опіки і піклування, їх виключно соціальної складової до більш природньої приватної природи, пошуку шляхів взаємодії інституту опіки з дотичними конструкціями сімейного і спадкового права, моделюванням у судовій та нотаріальній практиці різних підходів до застосування, визначення критеріїв, меж та обмежень у визначенні кандидатури опікуна, особливостей їх застосування.

Актуальність обраної тематики зростає у зв’язку із зростанням випадків застосування опіки і піклування, зокрема у випадку безвісної відсутньої особи, встановлення опіки над майном, необхідності пошуку форм ефективного управління майном безвісно відсутньої особи.

Вирішення питання про визнання особи недієздатною, обмеження дієздатності супроводжується встановленням над цією особою опіки чи піклування, призначенням опікуна (піклувальника). Визначення кандидатури опікуна (піклувальника) здійснюється заявником, але призначення опікуна здійснюється судом за поданням органу опіки і піклування. Частина 1 ст. 60 Цивільного кодексу України закріплює імперативне правило про те, що у разі визнання особи недієздатною опіка над нею встановлюється судом, таке саме правило передбачене ч. 2 ст. 60 ЦК і щодо осіб, які в судовому порядку обмежені у цивільній дієздатності.

Проблеми судової експертизи у справах про обмеження дієздатності особи, визнання її недієздатною

Висновок судової експертизи у справах цієї категорії є ключовим доказом. Процесуальний закон вказує, що суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 298 Цивільного процесуального кодексу України). Цей нормативний припис вказує на призначення експертизи, а не обов’язкове її призначення, але практичний підхід зумовлює саме таке розуміння, оскільки складно уявити вирішення судом питання дієздатності без проведення судової експертизи щодо психічного стану особи або стану її здоров’я взагалі.

Наразі проблемні питання судової практики проаналізовані у чинній постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним». Безперечно, за більш ніж півсторіччя, які минули з часу прийняття цієї постанови, змінився і базовий стан правового регулювання у цій сфері, і процесуальне законодавство та практика його застосування, і навіть стан розвитку судової медицини і психіатрії. Тому зазначена постанова може використовуватися лише як рекомендаційний документ і застосуватися з урахуванням існуючих правових і соціальних реалій. У постанові Пленуму ВСУ вказується, що при проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника повинні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров’я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. В справах про визнання громадян обмежено дієздатними такими даними можуть бути акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також що громадянин ставить себе і свою сім’ю в тяжке матеріальне становище. Незважаючи на застарілість термінології, це роз’яснення цілком вкладається у приписи чинного процесуального законодавства, за нормами якого з метою з’ясування обставин справи суд у цих справах може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (ч. 2 ст. 294 ЦПК). Це є особливістю розгляду усіх справ окремого провадження, де, на відміну від позовного, суд посідає активну позицію у доказовій діяльності. Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» відомості про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги можуть бути надані без згоди особи або без згоди її законного представника для судового розгляду за письмовим запитом суду.

Суд за наявності достатніх даних для встановлення психічного стану особи призначає судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 298 ЦПК), але навіть приблизно законодавець не вказує питань, які суд ставить на вирішення експерта. Під поняттям «достатні дані» слід розуміти будь-яку інформацію, що дозволяє зробити припущення про наявність у особи психічного розладу. Такі дані можуть міститися в довідці про лікування в психіатричній лікарні, довідці про психіатричний діагноз тощо. Одного клопотання сторони про призначення експертизи відносно іншого громадянина недостатньо, тому що тоді мова буде йти про втручання в приватну сферу.

Достатність даних у кожному окремому випадку визначає суддя виходячи з конкретних обставин. Неможливо допускати призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про порушення справи без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у громадянина душевної хвороби6 . Значення судово-психіатричної експертизи у справах про оцінку дієздатності фізичної особи є істотним для суду, саме на висновок експерта останній спирається при ухваленні рішення. Крім того, визнання особи недієздатною може бути підставою для визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину (ч. 2 ст. 40 ЦК), зокрема заповіту цієї особи. Відповідно висновок судово-психіатричної експертизи може вплинути і на вирішення такого спору, тому він має істотне значення.

У вказаній постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» роз’яснюється, що в ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: