Усе частіше реалізація сімейних прав особи починає зачіпати сферу конституційних обов'язків особи, зокрема, із захисту Батьківщини.
У зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України наше суспільство стикається з новими викликами, що зумовлюють потребу у регулюванні суспільних відносин по-новому й зміні підходів до вирішення деяких категорій справ.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX були внесені зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме статтю 23 доповнено новим пунктом 4 частини 1, яким передбачено, що жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, мають право на відстрочку від призову під час мобілізації.
Ідентичні положення викладені також у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ця новела в українському законодавстві має на меті забезпечення реального захисту дітей, які через певні об’єктивні обставини виховуються в сім'ї з одним з батьків під час воєнного стану.
Водночас зазначені положення спрямовані також на забезпечення дієвого соціального захисту батьків. Такий підхід становить послідовну й обґрунтовану реакцію законодавця на суспільну потребу посилення гарантій права на сім’ю та досягнення належного балансу між інтересами держави у сфері підтримання обороноздатності та правами осіб, що виконують батьківські обов’язки в умовах збройного конфлікту. Запровадження додаткових підстав для надання відстрочки від призову під час мобілізації чи звільнення від проходження військової служби особам, які самостійно виховують дітей, відображає принципи соціальної справедливості та пропорційності, закріплені в Конституції України та міжнародно-правових актах, що регулюють захист прав дитини.
Крім того, передбачені положення сприяють реалізації положень статті 51 Конституції України, яка гарантує охорону сім’ї, дитинства та материнства державою, а також узгоджуються з положеннями Конвенції про права дитини щодо забезпечення найкращих інтересів дитини у будь-яких рішеннях, що її стосуються. Такий підхід свідчить про прагнення законодавця не лише виконати обов’язок щодо мобілізаційної підготовки, але й зберегти цілісність та належні умови існування сімей, у яких виховання дітей здійснюється одним із батьків.
Однак, незважаючи на закріплення права відстрочки від призову за фактом самостійного виховання та утримання дитини, процесуальне законодавство не містить однозначного порядку встановлення такого факту.
Зокрема, відповідно до частини 7 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частина 1 статті 293 ЦПК України визначає, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо:
Блог