Згода навіть КОЛИШНЬОГО подружжя на відчуження спільного сумісного майна є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КЦС у справі № 726/1606/17 від 23.12.2020)

Фабула судового акту: Нормами Сімейного кодексу України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ст. 65 СК України).

Отже, якщо бажаєш безпроблемно продати майно – обов’язково «діли» його під час або після розлучення.

Іншого, як кажуть, не дано.

З вказаної норми сімейного закону випливає те, що згода буде потрібна і через п’ять и через тридцять років.

Не хочу надавати оцінку логічності цієї норми, адже вона, на мою думку, не захищає право власності одного з подружжя, а навпаки створює штучні перепони у реалізації права власності.

Гіпотетичний випадок – з часу розлучення пройшло 20 років, майно не поділено, таким майном постійно користується один із колишнього подружжя. Володілець майна вирішує його продати, але не може бо інше подружжя згоди не дає з метою отруїти життя «колишньому/колишній», а строк позовної давності у спорі про поділ вже пройшов. Глухий кут.

У даній справі подружжя під час шлюбу купило автомобіль, який став їх спільною сумісною власністю.

Після припинення фактичних шлюбних відносин чоловік продав цей автомобіль своїй матері вочевидь для того, щоб вказане майно не можливо було поділити у майбутньому.

У зв’язку із цим дружина звернулась до суду із позовом про визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним оскільки своєї згоди на продаж авта вона не давала.

При цьому покупець також діяла недобросовісно, оскільки достовірно знала про автомобіль був придбаний нею і її сином в період шлюбу за спільні кошти, що вона не давала згоди на його відчуження.

Суд першої інстанції позов задовольнив – договорі купівлі-продажу автомобіля визнав недійсним, а автомобіль визнано спільною сумісною власністю позивача та відповідача.