Спільний відпочинок не свідчить про ведення спільного господарства (ВС/КЦС № 522/25049/16-ц від 27.02.2019)

Фабула судового акту: Відповідно до норм частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Водночас згідно ч. 1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином на майно, яке було нажито під час проживання чоловіка та жінки однією сім’єю може бути визнано їх спільним сумісним майно у разі визнання в судовому порядку факту проживання однією сім’єю.

У даній справі чоловік-іноземець познайомився із українкою та проживав з нею на протязі трьох місяців.

У цей період він перерахував на рахунок жінки грошові кошти на придбання квартири в кооперативі.

Проте, через деякий час чоловік та жінка розійшлися, а тому іноземець зажадав повернення йому майнових прав на квартиру, оскільки останню було придбано за його особисті кошти.

У зв’язку із цим він звернувся до суду із позовною заявою про визнання факту сумісного проживання з жінкою в період з 30 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року; визнання договору асоційованого членства в споживчому товаристві частково недійсним (в частині пайовика), перевести права і обов'язки пайовика споживчого товариства за договором асоційованого членства в споживчому товаристві жінки на нього та визнати за ним право власності на майнові права на квартиру.

Обгартовуючи свої вимоги позивач послався на те, що він та відповідач у період з 30 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року спільно проживали в готелях, а саме у період з серпня по кінець листопада 2016 року, що підтверджено довідками з готелів та показаннями свідків (прибиральниці одного з готелів та перекладача).

Рішенням районного суду, з яким погодився і апеляційний суд позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідач подала касаційну скаргу з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в спірний період сторони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки у розумінні статті 3 СК України, тобто існування між ними усталених відносин, що притаманні подружжю.

Такі доводи КЦС визнав слушними.