Невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 149/1596/16-к від 10.06.2020)

Фабула судового акту: Однією з ознак, які пом’якшують покарання є щире каяття.

Свого часу я неодноразово аналізував судові рішення, постановлені судом касаційної інстанції у яких Касаційний кримінальний суд давав своє тлумачення, що таке «щире каяття».

Як правило висновки суду зводились до того, що щирим каяттям є жаль з приводу вчиненого злочину, добровільне відшкодування шкоди тощо.

Але ж у даній постанові судом проаналізовано випадок коли винна особа у судах трьох інстанцій заперечувала свою вину у вчинення злочину, а вже потім покаялась.

Чи свідчить така поведінка про щире каяття?

У цій справі особу було засуджено за ч. 1 ст. 152 КК України до 3 років позбавлення волі, але апеляційний суд із таким покарання не погодився та призначив винній особі покарання не пов’язане із позбавленням волі, а саме звільнив засудженого від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Верховним Судом таке рішення суду апеляційної інстанції було скасовано у зв’язку із м’якістю призначеного покарання, а справу направлено на новий апеляційний розгляд під час якого апеляційним судом засудженому було призначено покарання у вигляді виправних робіт із застосуванням ст. 69 КК України.

На таке рішення прокурором та потерпілою було подано касаційні скарги з тих мотивів, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином свого рішення про застосування ст. 69 КК України під час призначення засудженому покарання та не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчиненого злочину і особу винуватого, безпідставно визнав пом`якшуючими обставинами щире каяття і добровільне відшкодування шкоди, завданої злочином.

Касаційний кримінальний суд такі доводи визнав слушними та касаційну скаргу задовольнив.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що з аналізу ч. 1 ст. 69 КК України випливає те, що рішення про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, суд може прийняти лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У даній справі засуджений під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції категорично заперечував доведеність вчинення інкримінованого йому злочину, а також у процесі подання первинної апеляційної скарги просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв`язку з відсутністю складу злочину, а вже після скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду та повторного апеляційного розгляду змінив свої вимоги. З огляду на викладенерішення апеляційного суду про врахування як пом`якшуючої покарання обставини щирого каяття є сумнівним.