Наявність спору про майно не є перепоною для видачи обмежувального припису (ВС/КЦС у справі № 522/19426/20-ц від 12.05.2021)

Фабула судового акту: Обмежувальний припис є новелою в чинному законодавстві та його видача спрямована насамперед на профілактику домашнього насильства.

Виходячи з духу Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» інтереси особи, яка постраждала від домашнього насильства мають переважати над інтересами кривдника, зокрема його майновими правами.

Виходячи із положень ст. 60 Сімейного кодексу України майно чоловіка та дружини, набуте ними у шлюбі є їх спільною сумісною власністю.

Виходячи із наведених положень СК окремі суди не зважаючи на норми Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» надавали перевагу майновим інтересам кривдників, які фактично є співвласниками майна та виходячи із непорушності права власності відмовляли у видачі обмежувальних приписів, оскільки вважали це перепоною для реалізації вказаного майнового права.

Однак, у постанові Касаційного цивільного суду, що пропонується до уваги останній визнав пріоритет інтересів постраждалих осіб та зробив висновок про те, що наявність майнового спору не може бути перепоною для видачі обмежувальних приписів.

У даній справі жінка звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та її чоловіком наявний майновий спір, який є предметом судового розгляду, щодо квартири, яка належить їй та її чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Не зважаючи на те, що даний спір на час подання даної заяви ще невирішений її колишній чоловік, його мати та вітчим заселились до даної квартири та повідомили її, що у цій квартирі тепер також будуть проживати й вони. З цього часу родичи її чоловіка налаштовують малолітню доньку проти неї, у присутності дитини систематично негативно висловлюються у її бік, ображають, погрожують, залякують, провокують сварки, внаслідок чого у неї та дитини погіршився психологічний стан.

Суд першої інстанції вказану заяву залишив без задоволення з тих підстав, що конфліктна ситуація у квартирі, де мешкає заявник з неповнолітньою дитиною, штучно створена обома сторонами (заявником та заінтересованими особами), оскільки вони мають один до одного майнові претензії щодо нерухомого майна і не вирішений по суті спір щодо нього, який перебуває на розгляді у суді.

Апеляційний суд із такими висновками не погодився, рішення місцевого суду скасував та заяву задовільнив.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони, зважаючи на життєву ситуацію, не проявили один до одного належної поваги і толерантності. Разом з тим, зневажливе ставлення з боку заявниці не супроводжувалося вираженням словесних образ на чиюсь адресу, у той час, як чоловіком та його родичами, дійсно були висловлені словесні образи на адресу заявника. Встановивши факт словесних образ на адресу заявниці та пригніченість емоційного стану і психологічний стрес дитини, що вбачається з висновку психолога, суд першої інстанції не вжив в якості протидії домашньому насильству у формі психологічного насильства такий передбачений захід, як обмежувальний припис.

Врахувавши вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявником, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, з одного боку, та матір'ю s вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці -, з іншого боку, кожен з яких має на праві власності власне житло, оцінивши ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у формі психологічного насильства, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.