ВС/КЦС: Бажання дитини на проживання з одним з батьків не є обов’язковим для суду для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (ВС/КЦС у справі № 487/7241/18 від 09.11.2020)

Фабула судового акту: І все ж таки дивні позиції судів можна зустріти у справах про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Нормами як національного (ст. 171 СК України) так і міжнародного законодавства (ст. 12 Конвенції про права дитини) визначено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Однак, як вбачається із даної постанови Касаційного цивільного суду на думку дитини суду відверто начхати…

У даній справі батько дитини подав до суду позов про визначення місця проживання дитини мотивуючи його тим, що подальше проживання сина разом з ним найбільш повно буде відповідати інтересам дитини. Він працює, має достатній заробіток, час відводити дитину до шкоди, займатися з ним вечорами та іншим чином піклуватися про нього, а тому, має змогу створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

У цій же справі матір’ю дитини було подано зустрічний позов, який вмотивовано тим, що проживання дитини разом із батьком є недоцільним і таким, що негативно впливає на психічний розвиток дитини. Крім того, зазначала, що має можливість забезпечити належні умови виховання та розвитку своєму синові, який здебільшого сам бажає проживати разом з нею.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні як первісного так і зустрічного позовів. У своєму рішенні суд зазначив, що враховуючи вік дитини, її позитивну прихильність до обох батьків, ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відповідатиме інтересам дитини, яким мають відповідати інтереси обох батьків.

Апеляційним судом апеляційну скаргу батька залишено без задоволення та задоволено скаргу матері дитини.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку, що місце проживання малолітнього, має бути визначено разом із матір`ю, тому, що нею створені більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію батьком своїх прав щодо його участі у вихованні сина.

Таке рішення стало підставою для звернення батька до суду касаційної інстанції із відповідною скаргою.

Скаргу батько мотивував тим, що згідно із висновком органу опіки і піклування проживання дитини орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком. Проте судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки цим доказам. Водночас як суд першої так і суд апеляційної інстанції не вказали, які саме інтереси дитини цими висновками не було враховано.

Переглядаючи справу Касаційний цивільний суд погодився з висновками апеляційного суду.