Укладення договору може бути частиною реалізації умислу особи на вчинення шахрайства та не виключає його наявності (ВС/ККС у справі № 127/11849/15-к від 03.03.2021)

Фабула судового акту: Органи досудового розслідування при вирішенні питання щодо наявності шахрайства, яке було вчинено за допомогою укладення договору, який є фактично засобом маскування протиправних дій, як правило посилаються на те, що договір є, а тому у осіб виникли цивільно-правові відносини і, відповідно, ознаки злочину відсутні.

Часто-густо досудове розслідування у таких справах починається лише на підставі ухвали слідчого судді, а у подальшому потерпілому та/або його представнику доводиться писати скарги тому ж слідчому судді вже на постанови про закриття таких кримінальних проваджень.

При цьому така наполегливість все ж таки має свої плоди.

У даній справі особу було засуджено за злочин передбачений ч. 3 ст. 190 КК України, який було вчинено за наступних обставин.

Засуджена з метою вчинення шахрайства уклала з потерпілою нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки не маючи наміру його виконувати.

У подальшому засуджена уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї ж земельною ділянки не повідомивши покупців про те, що на вказану земельну ділянку має права особа з якою укладено попередній договір купівлі-продажу.

Апеляційний суд з доведеністю вини, кваліфікацією дій та покаранням погодився.

Стороною захисту на вказані судові рішення було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що оскільки засуджена не вчиняла дій, спрямованих на обман потерпілої чи зловживання її довірою для отримання від неї коштів, а їх відносини мали виключно цивільно-правовий характер.

Однак, Касаційний цивільний суд із такими доводами захисту не погодився і касаційну скаргу залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, сама по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, в тому числі й виходячи з сукупності фактичних дій такої особи.