Стан необхідної оборони ОДНОЗНАЧНО виникає у разі нападу озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення (ВС/ККС № 336/2036/16-к від 19.09.2019)

Фабула судового акту: До необхідної оборони законодавцем віднесено дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону є одним із найважливіших юридичних інститутів.

Очевидним є те, що без права захистити себе, чи свою оселю, майно у людини не може бути спокою, впевненості в безпеці свого життя і здоров'я, недоторканності власного житла.

При цьому, відповідно до положень частини 5 статті 36 Кримінального кодексу України законодавцем визначено окремі умови за наявності яких однозначно настає стан необхідної оборони, а саме не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

У даній справі особу визнано винною та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України.

Відповідно до вироку суду засуджений, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у кімнаті, у ході раптово виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із потерпілим, маючи умисел на вбивство, наніс останньому один удар ножем в грудну клітину зліва, заподіявши тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Із таким рішенням погодився і апеляційний суд.

На вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду засудженим та його захисником подано касаційні скарги які обґрунтовано тим, що у вироку суду при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не викладені всі обставини, не наведено мотивованих доводів на спростування твердження засудженого про те, що він оборонявся від протиправних дій потерпілого.

Касаційний кримінальний суд із названими доводами погодився та у своїй постанові зазначив, що згідно показань засудженого потерпілий із погрозами застосування насильства пішов до кімнати засудженого. Увірвавшись в кімнату засудженого, потерпілий наніс засудженому удари рукою по голові, а останній, обороняючись, вдарив потерпілого ножем у момент коли потерпілий розпочав нанесення третього удару масивною сковородою по голові засудженого від якого останній втратив свідомість.

Однак, не зважаючи на такі обставини суди попередніх інстанцій не надано оцінки доводам сторони захисту про те, що засуджений убив потерпілого захищаючись від дій останнього, та відповідно щодо правильності кваліфікації складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, апеляційний суд повинен був враховуючи конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

При цьому суди повинні були врахувати вимоги ст. 36 КК України та належно перевірити доводи про наявність з боку потерпілого раптового, непередбачуваного для засудженого, агресивного вторгнення в його житло і насильницького посягання з боку потерпілого, що викликало невідкладну необхідність заподіяння йому шкоди на звернуто увагу на те, що закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.