Часткове виконання зобов’язань не може свідчити про намагання заволодіти майном шляхом шахрайства (ВС/ККС № 161/18755/13-к від 16.01.2020)

Фабула судового акту: Грань розмежування невиконання цивільно-правових зобов’язань та шахрайства дуже тонка.

Визначення цієї грані є дуже важливим адже саме від такого розмежування залежить питання – чи вчинила особа кримінальне правопорушення та чи є підстави для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Як правило органи досудового слідства з великою натугою починають досудове розслідування у такий категорії справ, але ж бувають і виключення.

У даній справі батька та сина засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України шляхом зловживання довірою потерпілого, переконали останнього передати їм для придбання земельної ділянки, будівництва житлового будинку, організації благодійних проектів 289 700 доларів США.

Із зазначених коштів частину обвинувачені витратили на придбання земельної ділянки, з метою створення видимості будівництва будинку засуджені витратили на виконання робіт із будівництва, без необхідної проектно-кошторисної документації, використовуючи матеріали, які були в ужитку, за участі необлікованих найманих працівників; а решту витратили на власні потреби.

Справа неодноразово розглядалась судами.

При черговому розгляді справи апеляційним судом останній закрив провадження у справі за відсутністю в діяннях обвинувачених складу кримінального правопорушення, яке було скасовано.

В решті решт справа потрапила на перегляд до Касаційного кримінального суду, який із висновками про відсутність у діях засуджених складу кримінального правопорушення погодився.

Мотивуючи таке рішення ККС послався на те, що аналіз статті 190 КК України дає підстави стверджувати, що об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.