Висновки Верховного Суду стосовно розмежування цесії та факторингу при заміні сторони у зобов’язанні

З моменту прийняття Цивільного кодексу та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», йдуть неабиякі дискусії щодо розмежування заміни сторони у зобов’язанні на підставі договору відступлення права вимоги та договору факторингу.

Сподіваємось, що останні висновки Верховного Суду з цих питань викладені в постанові від 11.09.2018 р. по справі № 909/968/16 будуть сталими та вірно застосовуватимуться судами нижчих інстанцій.

Отже, Верховний Суд здійснив наступне розмежування.

По предмету договору.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

ВС зазначив, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третястатті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Отже, якщо відступлення права вимоги здійснюється по номінальній вартості (іншими словами «за що купив, за те й продав»), то вважати цей договір факторингом неможливо.