Відносно недавно Конституційним судом України було прийнято рішення № 1-р/2017 від «23» листопада 2017 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України. Зазначену норму, яка регламентувала автоматичне продовження, за відсутності клопотань сторін, дію запобіжних заходів, обраних під час досудового розслідування, - визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Проте, рішення КСУ вирішило не всі питання щодо самостійного продовження строку тримання під вартою. Внаслідок неправильного застосування норм КПК України, національні суди не припинили продовжувати міру запобіжного заходу за відсутності клопотань сторін.
Так, наприклад, дискусійною є норма частини 3 статті 331 КПК України, яка встановлює, що «…незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою…».
Читайте статтю: Практика ЄСПЛ щодо тримання під вартою
Національні суди «з обвинувальним нахилом» не завжди розуміють чи не хочуть розуміти, що поняття «розгляду доцільності продовження строку тримання під вартою», та «розгляд питання продовження строку тримання під вартою без клопотань сторін, продовження строку за власною ініціативою» не є тотожними. Судді дуже часто замінюють одне поняття на інше, що призводить до фактичного продовження строку тримання під вартою за відсутності клопотань сторін з власної ініціативи, що, на їх думку, випливає з положення частини 3 статті 331 КПК України.
Чому, власне, є неправомірною така правозастосовна діяльність національних судів?
В своєму рішенні № 1-р/2017 від «23» листопада 2017 року КСУ зазначає, «…що коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади…».
Зазначене рішення було враховано, наприклад, в ухвалі ВСУ від «05» червня 2018 року по справі 523/6472/14-к. Відповідно до останньої, «…хоча КСУ своїм рішенням (№ 1-р/2017 від «23» листопада 2017 року) визнав неконституційним положення, що регулює підготовче засідання в суді першої інстанції, однак колегія суддів не вбачає підстав вважати, що його значення обмежується лише цією окремою стадією судового розгляду, і переконана, що воно стосується повноважень будь-якого суду на будь-якій стадії кримінального процесу приймати рішення щодо застосування запобіжного заходу без відповідного клопотання сторін, за власною ініціативою…
…Таким чином, на думку колегії суддів, касаційний суд (як і будь-який інший суд) не може прийняти рішення щодо запобіжного заходу, не провівши - за клопотанням сторони - розгляду, в якому сторонам буде надана можливість надати докази і аргументи за і проти застосування запобіжного у вигляді тримання під вартою, а також не навівши відповідних мотивів для такого рішення, які ґрунтуються на вивченні особливих обставин справи….».
Читайте статтю: Безальтернативність тримання під вартою порушує презумпцію невинуватості та призводить до свавільного застосування заходів примусу
Місцеві суди також слідують вищевказаній судовій практиці. Наприклад, Печерським районним судом в своєму рішенні від «09» лютого 2018 року по справі 757/23736/16-к було розглянуто доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою в порядку ч. 3 ст. 331 КПК України та з огляду на зазначене рішення КСУ, було встановлено, що «…у суду відсутні правові підстави за відсутності клопотання та відповідного волевиявлення прокурора, за власною ініціативою продовжувати строки тримання обвинувачених під вартою…».
ОТЖЕ! «Вирішення питання доцільності продовження строку тримання під вартою», що регламентовано ч. 3 ст. 331 КПК України, має обмежуватись виключно порядком дій щодо пропозиції сторонам надати свої клопотання про продовження, зміну або скасування запобіжного заходу, і за умови їх відсутності, у суду відсутні будь-які правові підстави з власної ініціативи змінювати, скасовувати, продовжувати строки тримання обвинуваченого під вартою.
Автор статті: Юрист АО "Кейтс Ло Груп", Сороколіт Яна
Блог