Відводи: коли є необхідність і як правильно використовувати

Інститут відводів у сучасному кримінальному процесі має істотне значення для забезпечення прав учасників кримінального провадження на кожній стадії кримінального провадження, оскільки на досудовому розслідуванні може гарантувати об’єктивність, незалежність та неупередженість його здійснення, а на стадії судового провадження, окрім перерахованих критеріїв, також може забезпечити конвенційне право на справедливий суд, задеклароване у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаний інститут не був новелою для чинного Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, оскільки він був закріплений у статтях глави 4 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

З аналізу глави 4 старого Кодексу можна констатувати, що обставини, які виключають можливість участі у кримінальному провадженні та правила заявлення відводів, перейшли у параграф 6 глави 3 сучасного кримінального процесуального закону в більш вдосконаленому вигляді, оскільки законодавцем було врегульовано ті питання, які раніше КПК України 1960 року не охоплював.

Разом з тим в умовах сьогодення порядок заявлення відводів та їх вирішення не є досконалим, а усвідомлення наявності підстав для відводу судді або учасника кримінального провадження не в усіх випадках є очевидним, оскільки потребує індивідуального аналізу кожного окремого випадку.

Так, статті 75-79 чинного КПК України визначають перелік підстав, за яких виключається участь слідчого судді, судді, присяжного, прокурора, слідчого, дізнавача, захисника, представника, спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання в кримінальному провадженні.

Інститут відводів врегульований таким чином, що за наявності відповідних підстав перераховані учасники кримінального провадження та суд зобов’язані заявити самовідвід, тому на даному етапі можна констатувати, що в першу чергу метою існування інституту відводів є самоусунення учасників або суду від участі у кримінальному провадженні, якщо така участь може нашкодити кримінальному провадженню та виконанню його завдань, визначених у ст. 2 КПК України.

Читайте статтю: Окремі практичні аспекти відводу судді у кримінальному провадженні

Для більшості таких очевидних випадків, які створюють ризики для об’єктивності кримінального провадження, законодавець передбачив у ст.ст. 75-79 КПК України конкретні та недвозначні підстави, що виключають будь-яке їх вільне трактування, а тому, як тільки учаснику кримінального провадження або судді, слідчому судді чи присяжному стає про них відомо, він зобов’язаний заявити самовідвід, що прямо передбачено у ч. 1 ст. 80 КПК України.

При цьому заявлення відповідним суб’єктом самовідводу за наявності підстав, передбачених ст.ст. 75-79 КПК України, є обов’язком, а не дискреційним правом учасника кримінального провадження або суду.

До прикладу, якщо слідчий, якому доручено здійснення досудового розслідування кримінального провадження, є членом сім’ї або близьким родичем заявника або потерпілого, то без жодного сумніву такий слідчий зобов’язаний заявити самовідвід (п. 1 ч. 1 ст. 77 КПК України).

Також безумовною підставою для самовідводу судді на стадії судового провадження є його повторна участь у кримінальному провадженні на інших стадіях кримінального провадження.