Відсторонити не можна залишити

Вже не перший рік живемо в надскладних умовах масової інфекційної хвороби, на жаль, держава замість того, щоб заспокоїти населення і провести інформаційну кампанію, в якій як мінімум запевнити людей про надання належного медичного обстеження перед щепленням, держава обрала спосіб інформування шляхом залякування та примусу.

Черговим таким лайфхаком від держави стало масове відсторонення працівників, які «відмовляються або ухиляються» від щеплення проти короновірусної хвороби, прирікаючи при цьому таких осіб, які все ж таки живуть у вільній країні, до нелюдського існування, без роботи та засобів до існування.

Не зважаючи на політизованість ситуації з відстороненням слід відзначити, що суди в переважній більшості все ж таки стали на захист прав та людини і закон теж на їхньому боці, щоб не говорили можновладці.

Так, майже у всіх наказах про відсторонення є бездумне посилання на ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», однак не все так просто і однозначно в даних нормах.

Стаття 46 КЗпП передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, норма ст. 46 КЗпП, по-перше, не містить імперативну норму про відсторонення, а лише надає дискреційні повноваження для роботодавця про що вказує використання такого звороту як «допускається», а не «зобов’язується», по-друге, не містить прямої підстави, що стосувалася б щеплення, а містить бланкетну норму, яка говорить про «інші випадки, встановлені законом».

Тобто, саме лише посилання на ст. 46 КЗпП не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення через щеплення.

В свою чергу ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» містить цілу низку, не всі з яких стосуються щеплення, тому некоректним є посилання на цю статтю в цілому.

Лише в частині 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано про наступне: працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Отже, норма ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», по-перше, визначає такі фактичні підстави, які мають бути встановлені та підтверджені доказами - відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, по-друге, визначає таку правову підставу, яка також має бути встановлена та перевірена, як - наявність нормативно-правового акту, яким встановлено, що діяльність працівників окремих професій, виробництв та організацій може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, по-третє, містить імперативну вимогу, що відсторонення має відбуватися в порядку, встановленому законом, а не законодавством, що обмежує коло нормативно-правових актів, які можуть бути застосовані при здійсненні відсторонення.

Тобто, саме лише посилання на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення через щеплення, оскільки потребує додаткового встановлення фактичних та правових підстав, а також потребує дотримання процедури, яка встановлена законом.