Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України

Згідно зі ст.375 Кримінального кодексу України, постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови карається обмеженням волі на строк до 5-ти років або позбавленням волі на строк від 2-х до 5-ти років. Ті ж самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах чи з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, – караються позбавленням волі на строк від 5-ти до 8-ми років. Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. До тяжких наслідків такого злочину можна віднести засудження потерпілого до позбавлення волі, його самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання тощо. Саме положенням, що регулюють підстави притягнення суддів до відповідальності (зокрема, за ухвалення завідомо неправосудного рішення та за порушення прав людини), встановлені в рішеннях Європейського суду з прав людини, була присвячена конференція «Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України», організована ВССУ спільно з проектом Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні».

Читайте статтю: Правосудність під сумнівом: обговорення статті 375 КК України

Позиції розходяться…

За словами судді, секретаря пленуму ВССУ Дмитра Луспеника, незважаючи на численні засідання пленуму ВССУ, робочих груп, Науково-консультативної ради суду, ВССУ поки що не зміг прийняти постанову пленуму про відповідальність судді за постановлення завідомо неправосудних судових рішень. Основною причиною цього є те, що позиції науковців, представників ВСУ, ГПУ, САПУ й інших експертів, котрі долучилися до обговорення та внесення пропозицій з цього питання, є кардинально протилежними.

Актуальність проблематики відповідальності судді, а особливо кримінальної відповідальності, відзначає і заступник Голови ВССУ Станіслав Кравченко. Розповідаючи присутнім про підготовку проекту постанови пленуму ВССУ «Про застосування норм законодавства у кримінальних провадженнях щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», він наголосив, що найбільш дискусійним стало питання притягнення до кримінальної відповідальності за прийняття завідомо неправосудного рішення, якщо воно набрало законної сили та не було змінене чи скасоване судами вищих рівнів.

При цьому пан Кравченко також підкреслює, що не менш складними виявилися питання правомірності притягнення до відповідальності за прийняття завідомо неправосудного рішення судді Конституційного Суду України. При розгляді цього питання експерти, які працювали над проектом зазначеної постанови, висловлювали протилежні позиції. «Безперечно, ці питання рано чи пізно знайдуть своє остаточне вирішення у судовій практиці, однак не хотілося б, аби цей шлях завідомо передбачав необґрунтовані кроки у рішеннях, згідно з якими судді притягуються до кримінальної відповідальності. Для усіх очевидним є те, що помилки у цьому процесі, на жаль, можуть мати своїм наслідком не лише порушення прав окремих осіб, а й підрив авторитету правосуддя в цілому, чого ми не можемо допустити», – зазначив суддя.

Згадайте новину: ВККСУ переважно припиняє дисциплінарні провадження стосовно суддів

А може просто помилка?

На думку судді ВССУ, вченого секретаря НКР ВССУ Олега Ткачука, законодавство висуває досить високі вимоги до кандидатів на посаду судді, однак вони не є гарантією високої кваліфікації та доброчесності судді. Перш за все, тут потрібно розрізняти випадки, коли ухвалюється неправосудне рішення, та коли суддя, діючи добросовісно й чесно, припустився помилки.

При цьому експерт відзначає, що врегулювати питання відповідальності всіх державних органів влади та створити цілісну систему відповідальності допоможе вирішення проблеми невиконання судових рішень в Україні. На думку судді, це явище негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в такому випадку не досягається кінцева мета справедливого правосуддя – захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.