В умовах збройної агресії РФ, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил. Як відрізнити відмову особи від військової служби з релігійних міркувань від ухилення від виконання конституційного обовʼязку захисту Вітчизни?
Без альтернатив
Частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
Статтею 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоровʼя чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (п. 54 рішення у справі «Папавасілакіс проти Греції», п. 63 рішення у справі «Дягілєв проти Росії»). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень ст. 9 Конвенції і якою мірою, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (п. 110 рішення у справі «Баятян проти Вірменії», п.74 рішення у справі «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану», п. 59 рішення у справі «Дягілєв проти Росії»).
Але українські суди сповідують позицію, що звільнення з військової служби за релігійними переконаннями не можливе. Так, 26 липня 2024 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області виніс вирок у справі № 583/3259/24. Член Релігійного центру Свідків Єгови в Україні, який під час навчання в університеті проходив військову підготовку та отримав військову спеціальність, відмовився від отримання бойової повістки. Він пояснив це своїми релігійними переконаннями та повідомив, що готовий проходити альтернативну службу, яку йому не пропонували.
Суд зазначив, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни. Призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.
В іншій справі № 367/2323/23 Ірпінський міський суд Київської області 2 серпня 2024 року виніс обвинувальний вирок іншому свідку Єгови, який перебував у вірі останні чотири роки. Тут суд зробив висновок, що альтернативної служби під час воєнного стану українське законодавство не передбачає. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, а під час мобілізації у період воєнного стану військова служба обовʼязкова для всіх без винятку військовозобовʼязаних незалежно від їх віросповідання.
Про мету поведінки
Водночас, в Україні є виправдувальні вироки. Так, особа, яка з 1998 року була присвяченим охрещеним служителем Релігійного об’єднання Свідків Єгови, мала за повісткою зʼявитися до ТЦК, але не зробила цього. Було розпочате кримінальне провадження.
Суд врахував, що релігійні мотиви існували задовго до запровадження особливого періоду та воєнного стану в Україні. При цьому священник висловлював готовність пройти альтернативну (невійськову) цивільну службу, яка не пов`язана з використанням зброї.
Блог