Інститут призначення покарання в правовій державі є одним із найважливіших правових інститутів, оскільки безпосередньо стосується основних прав і свобод людини, які згідно зі ст. 55 Конституції захищаються судом. При цьому необхідно враховувати, що в деяких випадках суд може суттєво пом’якшити відповідальність особи. В яких саме? З’ясуємо це.
Достатність і необхідність
Покарання як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 Кримінального процесуального кодексу, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує одну з головних цінностей демократичного суспільства: беззастережну заборону катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.
Європейський суд з прав людини в справі «Тайрер проти Великої Британії» №ECH-1978-S-002 встановив, що пан Тайрер у 15 років був визнаний винним у нападі в школі на старшокласників та заподіянні їм тілесних ушкоджень, за що його було засуджено до трьох ударів різкою. «Суд дійшов висновку, що з огляду на факти справи рівень страждань не був досягнутий, і, таким чином, покарання, покладене на пана Тайрера, не було «нелюдським» у значенні ст.3 конвенції. Між тим Суд вирішив, що в покаранні, якому було піддано заявника, елемент приниження досяг рівня, який дає підставу для визнання його таким, що принижує гідність, отже, порушує ст.3 конвенції. Кваліфікуючи поводження як таке, що принижує гідність, Суд виходить із того, що може бути відсутня ознака публічності. Інакше кажучи, поводження/покарання є таким, що принижує, навіть якщо жертву було принижено в її власних очах», — ідеться в рішенні.
Згадайте новину: Чи відбудеться покарання чиновників, які відпустили депутата – вбивцю Лозінського?
Згадані в конвенції фундаментальні вимоги щодо прав людини і основоположних свобод відображені й в національному законодавстві. Зокрема, в ч.3 ст.50 Кримінального кодексу зазначено, що покарання не має на меті завдати засудженій особі фізичних страждань або принизити її людську гідність. Згідно з приписами ст.8 КПК кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, за змістом стст.50, 65 КК, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
У роз’ясненнях, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 (зі змінами), зокрема в п.1, звертається увага на те, що суди при призначенні покарання мають суворо дотримуватися вимог ст.65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а в п.3 наголошується на тому, що, встановлюючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його скоєння (зокрема форми вини, мотиву й мети, способу, стадії скоєння, кількості епізодів злочинної діяльності, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що настали).
Згадайте новину: У ВРП визначилися, коли вирішуватимуть питання про арешт судді за 5 днів, а коли — за 72 години
Блог