В умовах війни судова практика у справах про усиновлення змінюється: суди частіше перевіряють мотиви через призму мобілізаційного законодавства та доктрини заборони зловживання правом. У центрі уваги — реальна спрямованість усиновлення на найкращі інтереси дитини й недопущення використання цього інституту для штучного формування підстав, що впливають на виконання військового обов’язку. Розглянемо ключові підходи судів.
Залучення ТЦК та СП як заінтересованих осіб
Однією з найбільш знакових тенденцій судової практики воєнних років стало залучення у справах про усиновлення як заінтересованих осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), а у справах щодо військовослужбовців – відповідних військових частин.
Переважно суди здійснюють таке залучення з власної ініціативи, посилаючись на потребу повного й всебічного з`ясування обставин справи. До того ж суди наголошують, що «реалізація права заявника на усиновлення дитини може вплинути на його конституційний обов`язок як громадянина України, тому суд не повинен при розгляді справ, в тому числі про усиновлення, обмежуватися лише доводами заявника про його права, а й зобов`язаний перевірити можливий вплив реалізації такого права на його обов`язки» (ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.09.2024 у справі № 398/3945/24; ухвала Арцизького районного суду Одеської області від 19.08.2025 у справі № 492/1044/25; ухвала Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.11.2024 у справі № 740/6568/24 та інші).
Деколи ініціаторами такого залучення виступають інші заінтересовані особи. Наприклад, у справі № 210/3831/24 відділ ДРАЦС просив залучити до участі Міністерство оборони України, мотивуючи тим, що заявник вже має двоє дітей, а заява про усиновлення подана з метою отримання відстрочки від мобілізації. Суд відмовив у задоволенні такого клопотання, натомість залучив до участі у справі – ТЦК та СП (ухвала Металургійного районного суду м. Кривого Рогу від 16.09.2024 у справі № 210/3831/24).
Залучення ТЦК та СП нерідко стає предметом заперечень з боку заявників та їхніх представників – як з мотивів небажання фокусувати розгляд на питаннях, пов`язаних з військовим обліком, так і з посиланням на процесуальні аргументи (відсутність безпосереднього впливу рішення на права чи обов`язки ТЦК та СП, ризик затягування розгляду справи тощо). Водночас суди здебільшого вважають таку участь виправданою, оскільки наслідки усиновлення можуть виходити за межі сімейних правовідносин та впливати на виконання заявниками військових обов`язків.
Психологічний контакт і думка дитини
Визначальним критерієм під час розгляду таких справ є наявність стійкого психоемоційного контакту та реальних родинних відносин між заявником і дитиною. Суди виходять із того, що відсутність емоційної прив`язаності унеможливлює повноцінне виконання батьківських обов`язків та не відповідає найкращим інтересам дитини, що є підставою для відмови в усиновленні.
Показовими є висновки суду у справі № 589/3755/24, яка стосувалася усиновлення вітчимом (який мав двох доньок від попереднього шлюбу) доньки дружини. Допитана в судовому засіданні дівчинка пояснила, що не заперечує, щоб вітчим її усиновив. «За її словами він добре до неї ставиться, як і про своїх рідних доньок дбає та забезпечує. Дівчинка висловила свої хвилювання з приводу того, що заявник є військовим та може загинути на війні, про що з нею неодноразово спілкувалися матір, бабуся та сам заявник. Крім того, пояснила, що загалом своє дитинство вона провела з бабусею, проживала з нею в селі, там відвідувала школу. Заявника вона бачила рідко, майже не спілкувалась, однак мати та бабуся розповідали їй про нього, пояснювали хто він для них. Більш тісно спілкуватися із заявником вона почала близько трьох років тому». За словами дівчинки, сім`я живе в гуртожитку, вона живе в кімнаті з бабусею, і лише на свята вони всі разом із заявником збираються в одній кімнаті.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.09.2024 про відмову в задоволенні заяви обґрунтовано тим, що, всиновлюючи дитину, заявник переслідує власну мету, що не відповідає найвищим інтересам дитини.
Колегія суддів Сумського апеляційного суду у постанові від 30.09.2025 погодилася з такими висновками та вказала, що хоча стосунки між заявником та дитиною добрі, дівчинка не називає заявника батьком та не сприймає його як такого, зазначаючи, що нею постійно опікувалася бабуся, а із заявником вона довгий час не спілкувалася, знала про нього з розповідей мами та бабусі, що свідчить про те, що і сам заявник не проявляв до неї інтересу, як до доньки. Зазначені події викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення, а заявник такими діями намагається приховати або створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов`язані з усиновленням.
Блог