Умови набуття права власності за набувальною давністю.

Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на майно.

Положеннями цивільного законодавства передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном – протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю.

Захист цивільних прав здійснюється судом, шляхом визнання права власності. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається тільки за рішенням суду.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнішньому володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

У разі виникнення спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди для їх подальшого вирішення, враховують наступні умови:

1. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
2. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна.
3. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У разі, якщо давнішній володілець втратив майно не зі своєї волі, та повернув це майно протягом одного року або пред’явив протягом цього ж строку позов про його витребування, набувальна давність не переривається.

Не переривається набувальна давність також, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є спадкоємцем (правонаступником) попереднього власника майна, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Відносно набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, то такі правовідносини регулюються земельним законодавством, в якому встановлено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п’ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органів державної влади, або органів місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність або надання ним у користування земельної ділянки.

Так само, трапляються непоодинокі випадки, коли особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору (оренди, зберігання, тощо) з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення. У такому разі, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності.