Ухвали нового ГПК та їх законна сила

Про деякі проблемні моменти застосування Господарського процесуального кодексу в новій редакції.

Спочатку трохи історії. За правилами ч. 3 ст. 4-5 ГПК України (тут і надалі старий ГПК ) ухвали суду викладались письмово у паперовій та електронній формах (йдеться про ЄДРСР). Вимоги до змісту ухвали суду визначались статтею 86 старого ГПК, однак на відміну від статті 85 цього Кодексу не містили порядку набрання нею законної сили. Стаття 93 старого ГПК, вміщена у розділ 12 «Перегляд судових рішень в апеляційному порядку», встановлювала строк подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У п.12 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» було роз'яснено, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, частинами п'ятою та шостою статті 122-11 ГПК).

Пользуйтесь консультацией: Судебные расходы по новым правилам ГПК: как не заплатить больше, чем вы пытаетесь отсудить

При цьому мало хто поцікавився , а що саме «інше» передбачено законом. Так, у статті 122-11 старого ГПК законодавець момент набрання законної сили ухвалою суду про відмову у видачі виконавчого документа визначив аналогічно рішенню суду: або після закінчення строку на її апеляційне оскарження, або після розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції. У будь-якому разі така ухвала після її оголошення в судовому засіданні законної сили ще не мала.

Інша справа з ухвалою суду про забезпечення позову. Мало вже й хто згадає, що чинна з 08.03.11 до 28.03.14 частина 3 статті 67 старого ГПК містила норму про те, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання. В контексті питання, що досліджується, цей приклад ілюструє, що така ухвала набирала законної сили негайно після її оголошення в судовому засіданні незалежно від права її апеляційного оскарження.

Та вже після чергових змін до статті 67 старого ГПК України , що набули чинності з 28.03.14, частину третю знову викладено в редакції: «ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено».

За таких обставин відсутність у статті 67 старого ГПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала про забезпечення позову набирає законної сили, суттєво ускладнювала фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що остання набрала законної сили, посилаючись на п.12 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення"[1]). Непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду мала місце і в разі скасування забезпечення позову на підставі статті 68 старого ГПК незважаючи на зазначення про це в тексті ухвали[2].

На проблемі правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду не раз зосереджували увагу практикуючі юристи. Пропонувалось уніфікувати порядок набрання законної сили ухвалою суду однаково для ГПК, ЦПК та КАС у спосіб: ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирають законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом[3].

Можна було б погодитись з автором якби не ухвали про забезпечення позову та його скасування, сенс ухвалення яких — негайність виконання незалежно від права оскарження.

З прийняттям нового ГПК (тут і надалі — Кодекс) мала бути усунена правова невизначеність навколо питання набрання ухвалами суду законної сили , насамперед, оскаржуваними. Вимога п.п. «б» п. 4 ч.1 ст. 234 Кодексу вказувати в резолютивній частині ухвали строк і порядок набрання нею законної сили та її оскарження передбачена для ухвал, що викладені окремим документом. Однак не всі ухвали, що викладені окремим документом, є оскаржуваними. Відтак питання: чи є обов'язковою для таких ухвал наведена вище процесуальна норма?

Відповідь на це питання варто розпочати із ст. ст. 232, 233 та 240 Кодексу , які передбачають постановлення судом ухвал, оформлених окремим документом (тут і надалі — письмова ухвала) та ухвал, занесених до протоколу судового засідання ( тут і надалі протокольна ухвала). Новелою Кодексу є постановлення судом скороченої ухвали у складі вступної та резолютивної частин (тут і надалі — скорочена письмова ухвала).