Трудові спори: судова практика 2016-2017 рр.

Сьогодні в Україні активно намагаються прийняти новий Трудовий кодекс, необхідний у зв’язку зі зміною економічних і соціальних умов, які є первинними та формують трудові відносини, а також правового вирішення багатьох питань, що безпосередньо стосуються трудових відносин, які наразі знаходиться поза дією Кодексу законів про працю, що неприпустимо з огляду на кодифікацію трудового законодавства.

Таким чином, у період очікування трудових змін та в сьогоденних реаліях неузгодженості відносин між працівниками й роботодавцями правники, зокрема HR-юристи, у своїй роботі продовжують керуватися правовими позиціями Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ (далі – ВССУ) та Верховного Суду України (далі – ВСУ).

У цій статті наводиться аналіз останніх правових позицій з розгляду трудових спорів за 2016-2017 рр.

Відсутність строку позовної давності для стягнення заборгованості із заробітної плати

ВСУ у постанові від 26.10.2016 р. у справі №6-1395цс16 вкотре підтвердив принцип трудового права, запроваджений ще за радянських часів: якщо ти працював у штаті підприємства, то за твою працю підприємство повинно розрахуватися за будь-яких обставин, тобто кожна праця має бути оплачена. А отже, немає значення, коли працівник звернеться до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати. Строк позовної давності законодавством не передбачений.

Ст. 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у ч. 1 зазначеної статті вказано, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас у ч. 2 цієї статті зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ВСУ дійшов висновку про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Недопустимість подвійного стягнення з роботодавця середнього заробітку

Якщо працівника звільняють за прогул, а роботодавець не здійснює з ним повний розрахунок у момент звільнення та не повертає трудову книжку, відбувається порушення трудових прав працівника. Так, відповідно до ст. 117 КЗпП України та ст. 235 КЗпП України, за кожне із зазначених правопорушень передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за весь час тривання порушення.