Тимчасовий доступ до речей і документів: деякі спірні питання застосування строків

У більшості випадків практичного застосування, строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, передбачений п.7 ч.1 ст.164 КПК України, трактується заінтересованими особами невірно, що в свою чергу призводить до втрати ефективності запобіжного заходу у вигляді тимчасового доступу до речей і документі та безпідставного порушення прав осіб, які є володільцями вилучених речей і оригіналів документів. (Джерело: Судово-юридична газета)

Одним із найпоширеніших заходів забезпечення кримінального провадження, який активно застосовується сторонами кримінального провадження під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень беззаперечно є тимчасовий доступ до речей і документів.

Практика застосування цього заходу кримінального провадження, як правило показує, що суперечливих питання у процесі його виконання у більшості випадів не виникає. Проте, існують декілька моментів, які все ж такі залишаються спірними для стороні кримінального провадження, та потребують свого роз’яснення. Давайте їх розглянемо.

Перший випадок. Строк виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів.

Так, відповідно до ч.1 ст.165 КПК України, особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

Спірним в даному випадку є питання щодо строку, протягом якого певна особа, зобов’язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів, після пред’явлення цієї ухвали до виконання.

У більшості випадків, цей строк ототожнюються зі строком дії самої ухвали, який відповідно до п.7 ч.1 ст.164 КПК України, не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали, за виключенням ухвал, постановлених на виконання вимог ч.2 ст.562 КПК України.

Внаслідок чого, зобов’язана особа, після пред’явлення відповідної ухвали до виконання, як правило, звичайно в межах строку дії цієї ухвали готує та надає заінтересованій стороні кримінального провадження зазначені в ухвалі речі та/або документи.

Читайте статтю: Алгоритм. Оскарження рішення суду про тимчасовий доступ до документів

Однак, на нашу думку, такий підхід при виконанні ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. При цьому, ч.1 ст.165 КПК України не надає та не встановлює для особи, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, певний строк або час для виконання цієї ухвали. В той же час й не забороняє, одразу можна передбачити контраргументацію прихильників іншої думки. Але тут не треба забувати, що в кримінальному процесі превалює саме імперативний метод правового регулювання, який зокрема передбачає, що норми права несуть для підпорядкованих суб’єктів безальтернативний, наказовий характер, який виключає можливість права вибору. Так, звичайно, в кримінальному процесі є норми і за диспозитивним методом правового регулювання (дозволяє підпорядкованому суб’єкту діяти на власний розсуд певним чином), але такий метод чітко простежується зі змісту цих норм (як приклад ч.ч.2 – 3 ст.55, ч.3 ст.93, ч.1 ст.220 КПК України).